четвер, 4 травня 2017 р.

Розробляючи українську латинку

Ще десь у 2001 чи 2002 році я пробував розробити варіант латинки, щоб можна було переписуватися на мобільних телефонах, так як одні мали кирилізацію, а інші її не мали і не могли отримати повідомлення. Тоді та латинізація виглядала таким чином
   А – A             К – K             Ш – Sh
   Б – B             Л – L             Щ – W
   В – V             М – M            Ь – ’
   Г – H             Н – N            Ю – Ju
   Ґ – G             О – O            Я – Ja
   Д – D             П – P
   Е – E             Р – R
   Є – Je           С – S
   Ж – Zh          Т – T
   З – Z             У – U
   И – Y            Ф – F
   І – I               Х – X
   Ї – Ji             Ц – C
   Й – J            Ч – Q

Потім з розвитком мобільних телефонів відійшов від ідеї розробки латинки, хоча періодично вживаю латинку при переписці з деякими друзями і рідними. Зокрема мій син вже майже 20 років пише СМСки виключно латинкою.
Повернувся я до ідеї латинізації української мови на початку 2014 року, коли усвідомив необхідність виходу з під впливу "русскаво міра". Тому хоть і запізніло але публікую свої роздуми про латинізацію української абетки.

На мій погляд існує два принципово відмінних способи латинізації української абетки.

Перший спосіб — створити дійсно фонетичну абетку, в якій одному звукові української мови відповідала б одна буква латинської графіки. У цьому випадку не уникнути діакритичних знаків чи навіть введення нових букв, відсутніх у латинській абетці.

Другий спосіб — латинізувати українську абетку використовуючи виключно 26 літер латинської абетки, уникаючи діакритичних знаків.

Всі інші варіанти є гібридними стосовно пропонованих варіантів.




Написання йотованих букв може виглядати наступним чином:
1) при фонетичному запису        2) при нефонетичному запису
   Є - Je                                             Є – Ë
   Ї - Ji                                                Ї – Ï
   Ю - Ju                                            Ю – Ü
   Я - Ja                                             Я – Ä 

При першому (фонетичному) способі запису апостроф буде відсутній.
Пом'якшення букв в другому способі позначається апострофом після букви.

Існує і третій спосіб латинізації, який начебто сам проситься для впровадження - механічна заміни кириличних букв латинськими.
   А – A                                К – K                                 Ш – Š (або Sh, Sz)
   Б – B                                Л – L                                 Щ – Ş (або Shch, Szcz, Sch)
   В – V (або W)                  М – M                                Ь – ’ 
   Г – H                                Н – N                                 Ю – Ü (або Ju, Yu)
   Ґ – G                                О – O                                 Я – Ä (або Ja, Ya)
   Д – D                                П – P
   Е – E                                Р – R
   ЄË (або Je, Ye)           С – S
   Ж – Ž (або Zh)                Т – T
   З – Z                                У – U
   И – Y                               Ф – F
   І – I                                  Х – X (або Ch, Kh)
   ЇÏ (або Yi, Ji)                Ц – C (або Ts)
   Й – J (або Y)                   Ч – Č (або Ch, Cz)

Сам я виступаю за фонетичну латинку, тому що побачив труднощі при навчанні читанню моїх дітей, які викликані саме нефонетичністю існуючої української абетки. Тому хотілося б уникнути цього в українській латинці...


середа, 3 травня 2017 р.

До окупації готові?

Переглянув виступ Дмитра Корчинського (https://www.youtube.com/watch?v=ARiIxayt37Y)...

А що? Він має рацію.
Прямим текстом говорить! 
- ДО ОКУПАЦІЇ ГОТОВІ!
Прямо кричить! Схаменіться!

Тиша і спокій...

Та насправді він тільки показав зовнішню сторону проблеми. Те, що всі люди в керівництві країни, в судах, прокуратурі, поліції, як сиділи при старій владі (при Януковичі), так сидять і зараз при теперішній (при Порошенко) і будуть сидіти при новій майбутній російській окупаційній владі!

Тут наші співгромадяни скажуть: “А ми що? Гоніть тих урядовців поганою мітлою!”
Слава Богу, тут можна на когось списати, перекласти відповідальність.

А давайте глянемо на самих громадян!
Наскільки ситуація кожного громадянина відмінна від стану в державі.
Чого досягли вони?

Відмовилися від Московського Патріархату?
 -Та ні. Пару десяток громад перейшло до Київського, а всі інші і зараз там!

Чи ж може перейшли на відмінний від Московського Патріархату календар? Разом зі світом святкують? З юліанського на григоріанський перейшли?
- Та ні ж бо! Розом з Москвою святкуємо! Нерозлучні навік!

Може від свят скрєпних відмовилися?
-  Та ні, куди там! І 8 Березня святкуємо! І 1 травня з червоними прапорами! І Дєнь Пабєди!!!

Може вже нарешті і на українську мову перейшли? 
- Куди там! Вже і Львів (за невеликим виключенням) все більше переходить на “общєпонятний”.

Може серіали із-за парєбріка перестали дивитися? Російську естраду, шансон перестали слухати?
- Е-е-е. Ми знаходимо можливість! Му дулю в кишені тримаємо, як же без шансончика?!! І на Івана Дорна підемо!

Чи ж може на незрозумілу для узкоговорящих латинку перейшли, як зробили в Молдові, Туркменистані, Азербайджані, Узбекистані, Казахстані? Щоб вони відчули, що Україна — це таки закордон. Що вони у іншу країну приїзжають?
- Та що ви! Як же ми від рідної кирилиці відмовимося? Кістьми ляжемо! Єдіная страна!

Отже внутрішній стан громадян повністю корелює зі станом в державі!

Це зайвий раз підтверджує тезу Корчинського: українці готові і внутрішньо до нової окупації!!!
Для них нічого не змінюється зараз і не зміниться під час окупації. Як було, так і залишиться.

Ось тільки, щоб потім не довелося голосити та падкати від новітніх колективізацій, голодоморів, масових розстрілів (в т.ч. і тих, хто нічого не хотів змінювати).

Так і хочеться процитувати з піонерського минулого:
- До окупації готові?
- Завжди готові!!!

Благодушні гречкосії...

понеділок, 1 травня 2017 р.

Кирилиця як одна з основних імперських скрєп

В дискусії щодо впровадження латинки часто можна почути таке: “Це ж наша графіка”; “Це ми навчили московитів”; “Не відмовимося від нашої спадщини” і т.д., і т.п. Але все це емоції.


Щоб розібратися з цим давайте подивимося в минуле Радянського Союзу.


В складі СРСР на час його створення було понад 120 націй і народностей. В кінці його існування у 1991 році залишилося коло 60. Фактично щороку вмирала одна нація чи народність. Куди ділися ці люди? Асимілювали. Стали русскімі. Саме на асиміляцію, створення єдиного російськомовного народу були направлені всі потуги репресивного механізму комуністичної імперії.


Для будь-кого ясно, що заборона користуватися національною мовою — це прямий метод асиміляції.


А ось кирилізація алфавіту – не настільки явний, але додатковий і дуже ефективний метод асиміляції (дуже схожий на мовну шизофренцію) і свою ефективність він показав на теренах Радянського Союзу. Так алфавіти майже всіх національних меншин у СРСР (в т.ч. і більшості союзних республік) були переведені на кирилицю ще до початку радянсько-німецької війни 1941-45 рр.


На жаль, Україні в цьому плані не пощастило, бо ми сотні років користувалися кирилицею. І біда в тому, що тримання за кирилицю не дозволяє нам вирватися з-під культурного впливу російсько/радянської імперії.


Про те, що відхід від кирилиці — шлях до виходу з орбіти “русскаво міра” чудово розуміють на пострадянському просторі. Не даремно ряд країн поступово здійснюють перехід на латинку: Молдова — 1989 рік, Туркменістан — 1991 рік, Узбекистан — 1993 рік, Казахстан планує перейти до 2025 року.


А в Україні навіть після проголошення незалежності, трьох років війни з Росією процеси русифікації (асиміляції) тривають і по сьогоднішній день.


І не останню роль в цьому процесі відіграє кирилиця...