середа, 26 червня 2019 р.

Українська мова понад усе!

Любі мої друзі, українськомовні українці!
Моє звернення до вас.

Обсіли нас московити й малороси з усіх боків в Україні, та й за її межами.
Розкидала нас доля по різних містах і селах України та й по закордонах.

Єдине, що нас всіх єднає – це наша рідна українська мова.

Це тисячолітній безцінний спадок, який нам передали наші предки і який ми б хотіли передати нашим нащадкам. На жаль сфера поширення і вжитку нашої солов’їної мови не те що не зростає, а постійно звужується.

На прикладі своїх спостережень в Канаді я бачу, як діти більшості українських емігрантів переходять на англійську мову спілкування і до закінчення канадської школи нею говорити майже не вміють і погано розуміють її. Залишаються українськомовними лише ті, чиї батьки мають твердий національний стрижень, і тому їхні діти ходять до суботньої української школи, до української церкви, відвідують українськомовні заходи, є членами українських громадських організацій в діаспорі. Але в Канаді - політика мультикультуралізму. На роботі англійська мова, а поза роботою розмовляй якою мовою собі хочеш - це твоя справа. Тому, зокрема в Канаді, родина може зберігати українську мову з покоління в покоління і такі приклади є. Так що тут все залежить лише від бажання батьків.

В Україні ж спостерігається очевидний постгеноцидний і постколоніальний синдром. По-перше, українці, які переїжджають з українськомовних територій в зрусифіковані міста попадають під культурний і психологічний прес російськомовного простору і далеко не кожен знаходить в собі сили йому протистояти. По-друге, навіть на українськомовних територіях російська мова через телебачення і радіо (у нас же мовна шизофренія в ЗМІ) перетворює українську мову на суржик. Квоти – це та сама повзуча русифікація. По-третє, в державі Україна повністю відсутнє українське національне виховання, без якого люди абсолютно легко відмовляються від української мови, що яскраво демонструють безідейні емігранти закордоном.

Нас, українськомовних залишається щораз менше.

А ми в соціальних мережах влаштовуємо справжні священні війни з щонайменшого приводу. Ображаємо останніми словами один одного. Розфренджуємо за незгоду по якомусь найдрібнішому пункту, який в процесі дискусії виріс з маленької мушки до гігантського слона. Мало того, найрадикальніші з нас закладають своїх же україномовців адміністрації Фейсбуку і ті попадають в бан.

А насправді ми б повинні були цінити й поважати думку кожного українця - носія нашої мови. Немає значення, прихильником якої ідеології чи релігії він є, яка його політична орієнтація чи соціальний статус.

Ми повинні хоча б у мережі навчитися розмовляти один з одним, толерувати один одного, свої міцні слівця тримати при собі, бажання розфрендити затамувати й забути.

Бо те, що нас єднає - наша рідна українська мова, варта того, щоб заради неї ми згуртувалися, стали монолітом! Мова понад усе!


вівторок, 25 червня 2019 р.

Реванш (або український вектор)


В мережі Інтеренет голосно чуються голоси: «Реванш! Реванш!»

Дорогі друзі, я ось що хочу вам сказати. Може для декого ця інформація стане протверезливою: самі ж українці у цьому значною мірою і винні.
Вони як лише могли плекали і хухали на ізичних громадян, щоб не дай бог щось та не сталося з Єдіной Страной, щоб вони не відчули якогось дискомфорту.
І останні події є яскравим підтвердженням цієї тези.

28 років згадують і декілька днів назад згадували Дєнь начала Вєлікой Отєчєствєнной, хоч відомо, що це совєтский міф. Війна для українців почалася ще з Карпатської України 14 березня 1939 року, коли на її суверенну територію вторглися війська гортиської Угорщини. Або принаймні 1 вересня 1939 року, коли два тоталітарні сталінський і гітлерівський режими почали ділити світ. І саме там гинули перші українці.

28 років святкують окупаційні свята. Наприклад, Дєнь Пабєди. Одного загарбника замінив інший окупант? Не відділяють себе від окупанта. Стокгольмський синдром?

28 років святкують релігійні свята не зі світом, а з Росією, за календарем окупаційної церкви. Чому не перейшли і не святкують разом з усіма? Бо це наша традиція! Друзі! Не ображайтеся, але жити в окупації - це також наша традиція. Он у грузинів московит в крісло спікера парламенту сів – вся країна піднялася. Бо вони не хочуть такої традиції.

28 років себе пречудово в Україні почуває Московський Патріархат. Може з отриманням томосу вже нарешті всі церкви приєдналися в канонічну ПЦУ? Бо це чи не основний аргумент був про неканонічність української церкви. Яке приєдналися! Нікуди українці особливо не поспішають.

А глибока ненависть до представників ЛГБТ спільноти? Відкрийте ж очі! Я ще можу якось зрозуміти аргументи проти самого параду, але гомофобські висловлювання, які супроводжували коментарі наче вибухнули у соціальних мережах. Цей факт мені промовляє, що напрямок руху України не до Європи, українські цінності аж ніяк не європейські. Насправді український напрямок руху якщо і не співпадає, то проходить зараз дуже близько, паралельно з махровим московським православієм. А від паралельності до злиття у спільний потік один крок!

28 років переходимо до української мови... Так, правда десятки переходять, але тисячі дітей і молодих людей виростають в зросійщеному середовищі під пресом російськомовних засобів масової інформації. Бачу це. По нових емігрантах в Канаді. Батьки віком 45-55 років ще розмовляють українською; їхні діти до них – російською. Зараз більшість емігрантів з України не білінгви, а російськомовні монолінгви, українську розуміють, але навіть декілька фраз українською мовою сказати не можуть. І це в більшості люди, які не знали СРСР, а виросли в незалежній Україні. Чуються крики – необхідна лише м’яка українізація. Ось вона цих 28 років і була, але не українізація, а русифікація. Західноукраїнські міста заговорили суржиком, а Львів взагалі чи не наполовину зрусифікувався. Мало того, зараз виникла нова течія: давайте розвивати наш український варіант російської мови! Не віддамо московитам нашу українську російську. Вщипніть мене!

28 років у маршрутках російський шансон. Що за феномен? Невже в українських водіїв кримінальне минуле, що вони так запали на нього. Та і в пассажирів також. Ніхто не обурюється. А як хтось пробує щось сказати, всі як зашикають навкого. Як голодному собаці кістку відняти, наркоману понюшку відібрати. Узалежнені! Молодь слухає російських виконавців. І в Канаді продовжують слухати їх же. Навіть українськомовні молоді люди значну кількість часу, якщо не більшу, слухають російськомовні пісні. Уявляю собі, яка ситуація в Україні. А про телевізійні серіали навіть починати не хочу...

Знаєте, друзі! Ви не тільки Єдіная Страна зі Сходом України. Ви таки Єдіная Страна і з Північно-Східним сусідом. Власне кажучи за Порошенка проголосували в першому турі ті самі, хто і за Зеленського проголосували на останніх президентських виборах. А чому? Бо фактично підсвідомо більшість голосувала за «совок», за ностальгічний совковий добробут, за мир будь-якою ціною. Награлися в незалежність, стомилися. В імперію, так в імперію...

Ми ж і так від них майже нічим не відрізняємося...

четвер, 20 червня 2019 р.

Антисемітизм при новому президенті

В Україні один з найнижчих рівнів антисемітизму у світі!

Я дуже не хотів, щоб останні вибори президента, які привели до перемоги єврея Володимира Зеленського, призвели до новітнього його спалаху...

Мої НАЙКРАЩІ друзі – євреї. Я б дуже не хотів, щоб діяння теперішнього Презитента В.Зеленського запустили процес недоброзичливого ставлення до моїх друзів, які цього зовсім не заслуговують. Вони прекрасно розмовляють українською і завжди були в перших рядах будівників Української держави...

Запусковим механізмом цих явищ можуть бути необдумані антиукраїнські чи промосковські кроки нового Президента, які можуть суттєво погіршити ставлення до всіх євреїв в Україні, спричинити спалах новітнього антисемітизму....

Було б дуже добре, якби Президенту Зеленському розяснили, що саме він і його дії можуть стати причиною такої ескалації!

Надіюся на його розум і виваженість!

Екологічні закони і Україна

Існують такі два екологічні закони (спеціалісти можуть мене поправити):
1. Коли особини одного виду переселяються поза межі ареалу і якщо вони там виживають, то набувають багатьох додаткових пристосувань.
2. Якщо їх нащадки потім повертаються на свій старий первісний ареал, то вони маючи набуті додаткові пристосування витісняють своїх родичів, заміщаючи їх...

Згідно першого закону:
Колись наші предки робили походи в Залісся, де навіть заснували ряд міст Ярослав (Ярославль), Володимир (Владімір), Переяслав (Пєрєяславль-Залєсскій). Наші предки фактично надоумили Петра І на перетворення Московії на Російську Імперію і допомагали її розбудовувати.

Згідно другого закону:
Нащадки будівників імперії теперішні московити-росіяни, набувши додаткових рис, вже понад 400 років поступово витісняють колишніх своїх родичів в Україні. Тепер до справи приступили малороси, які фактично є новітнім продовженням тих колишніх будівників імперії.

Наслідки:
При стабільній ситуації, якщо не втрутяться додаткові фактори, росіяни-малороси поступово витіснять корінний етнос українців.

Який фактор може змінити ситуацію:
Повернення української західної діаспори, які також мають корисні додаткові риси, набуті на заході.
Підтвердження цієї тези – велика кількість західних емігрантів повернулися в країни Прибалтики і країни соціалістичного табору і радикально розвернули вектор розвитку їх країн.

Чому малий шанс на таке в Україні:
Російська імперія, як і більшовицька СРСР постійно ярликувала емігрантів (так як і західних українців) обзиваючи їх бендерівцями, ворогами. Результати цієї пропаганди ще і досі міцно кореняться у свідомості мешканців України і вони мінімум емігрантів зневажають, а максимум продовжують ненавидіти. В той час коли прихильність до агресора і росіян росте з року в рік, незважаючи на війну.

пʼятниця, 14 червня 2019 р.

Торонто Рапторз, глобалізація і ми


Вчора увечері торонтська команда «Рапторз» («Динозаври») виграла баскетбольний чемпіонат Національної Баскетбольної Асоціації. Історична перемога! І це перемога не тільки торонтівців, але й усіх канадців, тому що це сталося вперше за всі рокі існування цієї асоціації, що об’єднує команди Канади і США.

Як ви думаєте, скільки баскетболістів в команді народжених в Торонто? Нуль.
Скільки баскетболістів народжених в провінції Онтаріо, столиця якої Торонто? Нуль.
Скільки баскетболістів народжених в Канаді? Один. З франкомовного Квебеку.
https://images.app.goo.gl/h1Ws47fcSPhHNXkR8

А я веду до того, що всі ми зараз живемо в час глобалізації, коли люди легко пересуваються по світу. Питання твого походження, твого громадянства, твоєї національності, твоєї раси відходять в минуле. В Торонто більше половини мешканців не народжені в Канаді. Має значення, що ти вмієш робити і чи на те, що ти вмієш робити є попит. Має значення скільки мов ти знаєш. Однозначно треба знати державну мову. І якщо в тебе не одномовна щелепа, то ти маєш значно більший шанс знайти собі бажану роботу і місце в житті.

Перед початком гри в магазинах, транспорті, на улицях люди часто обговорювали майбутній матч. Дуже багато людей одягли на себе різні символи команди: від кольорів і значків, до кепок і спортивних форм з номерами та прізвищами улюблених спортсменів.

А увечері Канада поринула в перегляд матчу. Хто вдома по телевізору, хто з друзями в барах і пабах, а десятки тисяч вболівальників дивилося відеотрансляцію на відповідно облаштованих майданчиках в дуже багатьох містах Канади. Звичайно ж вони називалися Парками Юрського Періоду, бо ж грали «Динозаври». А глядачі представляли мабуть всю планету.
https://www.theglobeandmail.com/canada/toronto/article-faces-in-the-crowd-raptors-draw-a-diverse-fan-base-to-jurassic-park/

Після перемоги (а це було коло 12-ї години ночі) місто Торонто вибухнуло радістю: люди різних рас і різного походження вивалили на балкони і на вулиці. Свистіли, співали і кричали. Вулицями їздили і сигналили автомобілі. Всі святкували перемогу, хто як вмів і міг!

Місто заснуло аж на світанку...