Імперія не відпускає нас

Як я вже говорив у своєму попередньому блозі (http://ukrainiany.blogspot.com/2016/01/blog-post_28.html) — місто Торонто славиться на всю Північну Америку тим, що тут відбуваються найбільші і найчисельніші українські фестивалі. І що почало кидатися в очі – все частіше і частіше чується на цих фестивалях російська мова. І у цьому немає нічого дивного, тому що в остнанні роки з України прибуває більшість російськомовних емігрантів. Вони, відчуваючи себе таки українцями, приходять на ці фестивалі, але як і в Україні, так уже і в Канаді не збираються напружуватися і говорити українською. Вони сто відсотково переконані, що всі і так розуміють російську.

А що ж відбувається у менших, тісніших групах? Коли в невеликій групі українців з’являється російськомовний українець, то він найчастіше на українську не переходить, як він і не переходив в Україні, зате частина (буває і більша частина) його україномовних друзів у цій ситуації якраз переключаються на російську. І вже переважна більшість українців переходить на російську, коли у компанії з’являється росіянин чи інший емігрант з території колишнього СРСР, бо він вже точно нічого не розуміє українською і тут потрібно робити вибір — розмовляти англійською чи російською. Очевидно, що серед недавно прибулих з України, вибір буде на користь останньої. Таким чином, як не сумно констатувати, але дружні відносини в змішаних групах призводять до згортання вживання української мови в таких мікрогрупах. Дещо інша ситуація виникає, коли у групі з’являється особа, яка говорить англійською мовою. Люди можуть продовжувати спілкуватися українською, а цій людині сусід чи господар веде переклад основних моментів розмови. Так само до цієї людини можуть звертатися англійською мовою ті, хто володіють нею в достатній мірі, або українською і хтось із присутніх перекладає суть самого питання. Коли ж група складається з осіб народжених вже у Канаді чи США чи тих, хто переїхав сюди ще в дитинстві, спілкування часто іде українсько-англійським міксом і дуже часто повністю переходить на англійську при появі англомовного гостя.

Наступне спостереження стосується дітей, які виростають в сім’ях, що декларують себе двомовними, але спілкуються російською. Їхні батьки дійсно володіють українською, але позиція, “какая разніца, на каком язикє разґаварівать” веде також і до того, що для дітей батьки спеціально не шукають мультфільми, фільми чи телевізійні програми українською мовою. Як вони самі, так і їх діти майже 100 відсотково дивляться все російською чи в російському перекладі (я англомовне виношу за дужки). Таким чином чином в таких сім’ях виростають одномовні (російськомовні) діти. У той же час в україномовних сім’ях діти тією чи іншою мірою російську мову чують і розуміють у зв’язку з мовною шизофренією на українських телевізійних каналах і неможливістю часто-густо знайти український дубляж мультфільму чи фільму.

А як же відбувається спілкування між дітьми україномовних і російськомовних (двомовних) батьків. Часто діти російськомовних білінгвів зовсім не розуміють україномовних дітей і тут спектр реакцій буває самим різноманітним: від небажання гратися чи навіть припинення ігр у зв’язку з нерозумінням одними інших, переходом на спілкування російською чи з допомогою дитячого піджіну на основі російської мови, аж до спілкування англійською мовою для старших дітей чи дітей шкільного віку. Таким чином і в дитячих змішаних групах спостерігається витіснення української мови з процесу комунікації при появі одномовної російськомовної дитини.

Підсумовуючи можна констатувати наявність впливу “імперскава русскава міра” на українців навіть у Північній Америці. Як цьому опиратися? Кращого методу, висловленого Богданом Гаврилишиним напевно не існує...