Як я вже говорив у
своєму попередньому блозі
(http://ukrainiany.blogspot.com/2016/01/blog-post_28.html)
— місто Торонто славиться на всю Північну
Америку тим, що тут відбуваються найбільші
і найчисельніші українські фестивалі.
І що почало кидатися в очі – все частіше
і частіше чується на цих фестивалях
російська мова. І у цьому немає нічого
дивного, тому що в остнанні роки з України
прибуває більшість російськомовних
емігрантів. Вони, відчуваючи себе таки
українцями, приходять на ці фестивалі,
але як і в Україні, так уже і в Канаді не
збираються напружуватися і говорити
українською. Вони сто відсотково
переконані, що всі і так розуміють
російську.
А що ж відбувається
у менших, тісніших групах? Коли
в невеликій групі українців з’являється
російськомовний українець, то він
найчастіше на українську не переходить,
як він і не переходив в Україні, зате
частина (буває і більша частина) його
україномовних друзів у
цій ситуації якраз
переключаються на російську. І вже
переважна більшість українців переходить
на російську, коли у компанії з’являється
росіянин чи інший емігрант з території
колишнього СРСР, бо він вже точно нічого
не розуміє українською і тут потрібно
робити вибір
— розмовляти англійською чи російською.
Очевидно, що серед недавно прибулих з
України, вибір буде на користь останньої.
Таким чином, як не сумно констатувати,
але дружні відносини в змішаних
групах призводять до згортання вживання
української мови в таких мікрогрупах.
Дещо інша ситуація виникає, коли у групі
з’являється особа, яка говорить
англійською мовою. Люди можуть продовжувати
спілкуватися українською, а цій людині
сусід чи господар веде переклад основних
моментів розмови. Так само до цієї людини
можуть звертатися англійською мовою
ті, хто володіють нею в достатній мірі,
або українською і хтось із присутніх
перекладає суть самого питання. Коли
ж група складається з осіб
народжених
вже у Канаді чи США чи
тих, хто переїхав
сюди ще в
дитинстві, спілкування
часто іде українсько-англійським міксом
і дуже часто повністю переходить на
англійську при появі
англомовного гостя.
Наступне спостереження
стосується дітей, які виростають в
сім’ях, що декларують себе двомовними,
але спілкуються російською. Їхні батьки
дійсно володіють українською, але
позиція, “какая разніца, на каком язикє
разґаварівать”
веде також і до того, що для дітей батьки
спеціально не шукають мультфільми,
фільми чи телевізійні програми українською
мовою. Як вони самі, так і їх діти майже
100 відсотково дивляться все російською
чи в російському перекладі (я англомовне
виношу за дужки). Таким чином чином в
таких сім’ях виростають одномовні
(російськомовні) діти. У той же час в
україномовних сім’ях діти тією чи іншою
мірою російську мову чують і розуміють
у зв’язку з мовною шизофренією на
українських телевізійних каналах і
неможливістю часто-густо знайти
український дубляж мультфільму чи
фільму.
А як же відбувається
спілкування між дітьми україномовних
і російськомовних (двомовних) батьків.
Часто діти російськомовних білінгвів
зовсім не розуміють україномовних дітей
і тут спектр реакцій буває самим
різноманітним: від небажання гратися
чи навіть припинення ігр у зв’язку з
нерозумінням одними інших, переходом
на спілкування російською чи з допомогою
дитячого піджіну на основі російської
мови, аж до спілкування англійською
мовою для старших дітей чи дітей шкільного
віку. Таким чином і в дитячих змішаних
групах спостерігається витіснення
української мови з процесу комунікації
при появі одномовної російськомовної
дитини.
Підсумовуючи можна констатувати наявність впливу “імперскава русскава міра” на українців навіть у Північній Америці. Як цьому опиратися? Кращого методу, висловленого Богданом Гаврилишиним напевно не існує...
