Міролюбівим саатєчєствєннікам присвячується

100 років тому частина українців повірила Московії і вирішила замиритися з нею.

Що було потім, всі ми чудово пам’ятаємо. Декілька голодоморів. Вистріляне духовенство і інтелігенція. Знищені провідники нації.

Але одну важливу річ ми не дуже й згадуємо.

Ці міролюбівиє тоді ще співвітчизники були спочатку кинуті на війну з Польщею, потім з Фінляндією, ну а потім вже й з Німеччиною...

Міролюбівиє соотєчествєннікі сьогодення наступають на ті самі граблі столітньої давності. Їм війна на Донбасі надоїла і єдиним виходом виглядає замирення з Московією, падіння під неї.

Не важко повангувати, що через якийсь десяток років такого падіння діти теперішніх миролюбців, або й вони самі, зі зброєю в руках в якості гарматного м’яса будуть приєднувати Європу до наймирнішого у світі Євразійського Союзу, творячи нову реальність від Магадану до Ліссабону...

Граблі - наш улюблений народний сільськогосподарський реманент, який перекочував з поля в усі сфери нашого життя...

Сміливо наступаймо!

Допоможемо Мордору!

Найбільшим ворогом Мордору є українство. Воно дуже заважає стати «єдіним народам» з московитами населенню України.

Тому це українство треба знищити!

І як же це зробити? Дуже просто. Не римляни його винайшли, але застосовували успішно: Divide et impera. Розділяй і володарюй.

Метод досконало відпрацьований впродовж усього існування СРСР. Удар тоді спрямовувався на опори українства: українців Західної України і українців діаспори. Їх ярликували, обзивали українськими буржуазними націоналістами, мазепинцями, петлюрівцями, бендерівцями. Зневагу і ненависть до них культивували і плекали впродовж всього часу існування радянської влади.

Здавалося, що ті часи безповоротно минули...

Але ж ні, тепер з'явилися новітні продовжувачі тієї імперської справи. Корисні дурачки. Розколоти українство можна руками самих українців, відшувавши у своїх рядах недоукраїнців і зрадників. І хто ж тепер у нас вони? А хто ж – українська діаспора!

Справа Сталіна живе і перемагає!

Вітаю вас, істинні українці, з цією перемогою!

Над собою...

Чи готові ми зняти рожеві окуляри?

Хотілося б зняти рожеві окуляри з благодушних українськофілів, які все ще наївно вважають, що їх зрусифіковані співвітчизники раптом прозріють, усвідомлять і повернуться в українство.

Тому доведеться їх розчарувати. Історія нагадує, що новонавернені чи то в нову релігію, чи то в нову культуру з особливим завзяттям нищать свої колишні материнські. Згадаймо саксів, які довго противилися християнізації, зате потім вогнем і мечем християнізували своїх же родичів і сусідів. Так само і обрусілі інородці, про яких ще Лєнін казав: «відомо, що обрусілі інородці завжди пересолюють в частині істинно російського настрою».

Можна зробити таке припущення, що ці люди відчувають, що насправді вони – зрадники і це їх мучить. І муки ці закінчаться тоді, коли навколо них остаточно закріпиться їх нова релігія чи культура. І всі навколо будуть такими ж, як і вони, тоді їм ніхто нічого не закине.

Не раз чую сентенції на кшталт: то хай же в Україні залишається мовний статус-кво. Але популяризатори такої точки зору не розуміють, що обрусілі українці-малороси не можуть і не зможуть змиритися з недовершеністю трансформації саме через цю свою психологічну проблему: поки існує останній українськомовний українець, доти вони будуть відчувати неспокій, а значить будуть робити все можливе і неможливе, щоб процес русифікації України завершився остаточно і безповоротно...

Соборність. Для чого вона потрібна

Як відомо, українська соборність - це збирання українських етнічних земель в єдину державу. Переважна більшість українців зовсім не усвідомлюють смисл і завдання соборності, а переносять практику московської імперської експансії на український грунт. Імперська ідея - в приростанні будь-якими територіями. Соборна ж ідея - у возз'єднанні з територіями, на яких живуть люди тієї самої культури.

Тому, варто усвідомити для чого це українське соборне возз'єднання задумувалося.

Його основним смислом було те, щоб люди української культури вийшли з чужого культурного середовища і приєдналися до рідного, могли спокійно жити і розвиватися, не відчуваючи тиску інших культур. Щоб могли зберігати свої українські національні традиції і звичаї, шанувати свою українську історію і своїх власних національних героїв. Щоб могли, зокрема, вільно розмовляти своєю рідною українською мовою, дивитися фільми і телебачення своєю рідною українською мовою, слухати радіо, читати книги, газети, журнали своєю рідною українською мовою, звертатися своєю рідною українською мовою до органів влади і отримувати нею ж відповідь, отримувати послуги у магазинах і різних сервісних службах своєю рідною українською мовою...

На превеликий жаль, зараз у самій Україні в дуже багатьох місцях, а особливо у великих містах, те українське культурне середовище фактично зникло і українець в Україні знаходиться під непомірним пресом російської культури.

Буває чуються просторікування українських "ізичних націоналістів": "Ми єщьо присоєдінім Кубань, Таганрог, Бєлгарад і прочєє. Ето наши тєріторіі". Ці висловлюванняне не мають жодного відношення до соборності, тому що там вже немає ніякої української культури. Та і самі ці "націоналісти" ніякого стосунку до цієї культури не мають, оскільки у них відсутній найважливіший елемент українства - мова.

Нацистська Німеччина також починала з ідеї соборності поглинаючи сусідні німецькомовні території: анексія Судетів, аншлюс з Австрією...

Теперішня Росія саме зараз демонструє всьому світу реалізацію ідеї російської соборності: там где русскій язик, там Расєя. Так вона прийшла в Крим, так вона прийшла на Донбас і так само вона буде йти далі, поступово включаючи і інші російські культурні території, зокрема ті, де зникла культура українська. В авангарді завжди ідуть російська мова і російська православна церква, а потім приходять "зелені чоловічки". Ну, а далі апетит з їдою прибуває, що ми вже проходили на німецькому прикладі.

Ці прописні істини доцільно було б знати як прихильникам української соборності, так і просто небайдужим українцям...

"А за що ми тоді воюєм?" (В.Черчілль)

Під час Другої світової війни прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відмовився від пропозиції одного з міністрів скоротити витрати на культуру заради оборони. "А за що ми тоді воюємо?" – сказав Черчилль. Він чудово розумів, що саме культура відрізняє нації і саме її треба захищати.

А за що ж воюємо ми?

Вєдь русскім-та ізиком абщаємся. І в соцмережах ізиком.

А якщо хтось і московською не розмовляє, то пише все одно масковскім пєтровскім гражданскім шріфтом. А ми: кирилиця, кирилиця. Почитаєте Слово о полку Ігоревім в оригіналі. Хочу бачити, як ви ту справжню кирилицю втнете...

У церкву ходимо православну, та ще й половина церков належить Московському Патріархату. Так істаріческі слажилась...

Календар церковний, що в Росії, то і в нас. Наша традиція. Не вступимося ніколи. А нам яка різниця, що світ за іншим каленарем живе. Тут головне від єдиновірців не відірватися би.

Дєєд Маароз і Снєгурчка, Нвагоодняя Йолка. Крім Росії мабуть більш ніде немає новрічної ялинки. Є Різдвяна. А у нас і в Московії нвагодняя. Як же їй у нас та не бути?...

Женскій праазнік Ваасьмоє Марта. Ооо, не чіпай. Міжнародний день. Щупальці Московія у всі країни світу запустила...

Днь Паабєди – дєдиваєвалі. Ага, один окупант замінив іншого загарбника. Ваєвать та ваєвалі, а потім контрольний голодоморчик організавалі. Селяни ще років 20 паспортів не мали. Мільйони політвязнів в таборах. Ваєвааалііі. Жукава благадєтєля вєрнуть!!! А за ним і Сталіна, мабуть...

Русскій шаансончк пааслушать і паапсу. Не сиділи, але проймає. Дуууже чуттєві пісні...

Русскіє фільми і сєріальчікі, починаючи зі «С льогкім Парам» і закінчуючи «Сватамі». Но вєдь весела же. Ось так і сміємося всі 6 років війни...

Дик, чьо ваюєм-та: ВСЬО ЖЕ У НАС АДІНАКАВАЄ-ТА...

Ну і Путін так думає...

Ну і наш президент мабуть також. Он скоро русскоізичний канал телебачення збирається створити...

При тому, що українськомовного немає жодного...

У пошуках нового господаря...

Я не даремно закинув декілька днів назад на свою сторінку у Фейсбуку нотатку - «Раб, який звільнився не сам, але свобода була йому дарована кимось, не знає, що йому робити. Він буде або сумувати за колишнім рабством, або шукати собі нового господаря» (Абульфаз Ельчибей).

Справа в тому, що нам українцям у 1991 році свободу подали на тарілочці з блакитною облямівочкою. Так, наші попередники УСС, УГА, УПА, ОУН боролися, були учасниками визвольних змангань. Вони були, але не ми.

У 1991 році несподівано ні для кого Україна звільнилася з-під прямого колоніального правління Росії. Місцеві колонізатори і їх колаборанти, перелякані приходом до влади в Росії непередбачуваного і більш демократичного Єльцина, дали наказ по своїй вертикалі на побудову незалежної Укрáіни, у якій їм би зручно і вільно жилося. Референдум у грудні 1991 року показав, що 91 відсоток мешканців України проголосував за незалежність, в той час коли ще у березні того ж року більшість хотіла жити в оновленому Союзі. Ось, що значить безумовне виконання наказу комуністичної партії...

І тому народ, якому свобода звалилася, як сніг на голову, навіть не знає, як нею розпорядитися. Оскільки вимріяною та незалежність була лише для якихось чи не 10 відсотків населення, а зараз мені не відомо скільки ще їх залишилося, увесь інший загал чекає чи то чуда, чи то нового месію, чи то нового господаря.

А як добре було в рабстві... Може знову туди?

Українськомовні школи українізують дітей. Міф чи реальність?

За даними соціологів батьки з дітьми в день спілкуються від 10 до 30 хвилин, а значить суттєвого впливу на мову дитини це спілкування чинити не може...

Мені завжди здавалося, що до якої школи дитина ходить, тією мовою вона і говорить. Тому що саме у школі дитина проводить третину часу доби. Ну третину часу вона ще спить. А інша третина – це вільний час: телевізор, гуртки, ігри на майданчику, etc.

Приїхавши в Канаду у англомовну провінцію Онтаріо я вирішив віддати дітей до французької школи, щоб вони потім не кивали на «челюсть», яка не може вимовляти французьких слів, як це частенько трапляється з нашими моноізичними співвітчизниками.

Ми вдома розмовляємо українською. І... що дивно ... мої діти ще й разу не закинули жодного слова і жодного речення французькою. Тим більше ніколи не розмовляють нею між собою. Цікаво? Правда?

Але вони закидають - ... англійські фрази і слова. І навіть часом говорять між собою англійською, якщо не знають, як висловити бажане українською.

І тепер нарешті я починаю розуміти, чому навіть ходячи в українську школу українські діти не говорять українською. Бо майже всі діти в класі і вчителі поза уроками, де власне і відбувається комунікація - говорять російською...

Насправді для того, щоб дитина розмовляла українською треба, щоб було українськомовне середовище. І лише у цьому середовищі дитина зможе сформувати навик українськомовної комунікації. Їй має бути десь потрібно використати знання української мови і саме в процесі застосування виробиться цей навик розмови. Не даремно ж в Канаді при навчанні емігрантів поряд з навиками читання, писання, сприймання на слух вирізняють ще і навик говоріння або комунікації. І для цього створені спеціальні курси для розвитку комунікативних здібностей.

Тому, якщо немає українськомовного середовища в суспільстві, то такий курс українськомовної комунікації треба вводити в школах. Інакше такий навик сам по собі ніяк не розвинеться...

На запитання в заголовку я відповідаю: Міф...

Ви сєбє не прєдставляєтє, сколька випалзла бальних людєй!

Сьогодні мене шляк трафив...

Все було спокійно і буденно. Робив я якісь свої справи, сьогодні вихідний день, і паралельно у фоновому режимі щось тихо мовив youtube. І тут раптом чую: «...как заставіть людей атказацца ат сваєво «високава» званія тітульнай націі»... а на маєш, думаю, хтось там хоче титульну націю посунути, щоб українці забули, що вони українці... І далі «...ва імя таво, штоби сталі равнаправнимі, как била раньше...». Так виявляється ми українськомовні були з ними російськомовними рівноправними! Для всіх однозначно очевидно, що все було заполонене кругом московською мовою. Та ще й до цього часу сильно нічого не змінилося, а гість студії вже хоче повернення до часів коли україномовних аборигенів взагалі мали за ніщо... «...Ета зараза, бацила настолька в’єлась в голаву...» Українство – це виявляється хвороботворна бацила. «... У нас гражданская вайна внутрі общества...», «...Барьба з русскім язиком – ета генацид!...» О-о-о, думаю, ще закон про мову толком і в дію не вступив, а у нього вже геноцид... Ви чули коли небудь, щоб москомовну людину та десь московською мовою не обслужили? Імперці діють на випередження! «...Ви сєбє не прєдставляєтє сколька випалзла бальних людєй!» Це ті, хто хочуть утвердження української мови, розвитку української культури – виявляється «бальниє люді»...

Програма на ZIK називається «Об’єднуємо Україну». Гість програми композитор Владімір Бистряков. І як об’єднати Україну з такими бистряковими? Тому що він ментально – справжнісінький російський імперіаліст і говорить саме в ключі цієї парадигми, що крім вищесказаного підтверджується ще й тамими словами: «Цілеспрямоване вбивство Європи – це справа рук американців», «Трамп – прекрасний господар»...

Як добре, що в багатьох канадців щелепа не одномовна

Сьогодні у п’ятницю, їй Богу, неначе свято якесь. 

Виглядає, що це в Канаді прийняли Закон про «Про забезпечення функціонування української мови як державної». 

В обід заїхали в польський магазин «Старський», що на вулиці Дандас в Місісазі (місто-сусід Торонто). Ковбаси нарізала мила молоденька дівчина: сама запитала, чи можна нас обслужити українською. Нас це приємно здивувало, бо у цьому магазині в усіх продавців написано, якою мовою вони можуть обслуговувати, а у неї не було. Вона роз'яснила, що їй просто ще не встигли на бейджику написати. На хлібі інша продавчиня, дещо старша від попередньої, відповіла нам українською, чому зник з продажу бородінський хліб. На сирі знову ж нас обслужила пані українською, порекомендувавши добрі сири з тих, які були на знижку. І похід у магазин завершився на касі, де і тут дівчина-касирка розмовляла українською мовою і ми перекинулися з нею декількома словами про недільний похід на вибори в Консульство України.

Під кінець дня (а п’ятниця останній день тижневих літніх таборів) діти давали концерт і їм вручали різні нагороди. І, звісно, малюки забажали «відсвяткувати» їх успіхи. Для цього ми подалися у невеличке і затишне «Вірменське Бістро», яке щойно відкрилося недалеко від нашого дому. І, ... о чудо! Шеф-повар і працівниця розмовляли українською і пропонували нам різні страви. Ну звісно ж! Як в цьому бістро та й без борщу з варениками?

Не буду обманювати, кажучи, що це у Канаді так щодня, але при бажанні отримати обслуговування українською тут можна досить легко його знайти і в магазинах, і в ресторанах, і в банках, і в соціальних службах та громадських організаціях. Всюди, де є робота з людьми, вітається, коли працівник знає якомога більше мов, а не лише одну англійську.

Українська мова понад усе!

Любі мої друзі, українськомовні українці!
Моє звернення до вас.

Обсіли нас московити й малороси з усіх боків в Україні, та й за її межами.
Розкидала нас доля по різних містах і селах України та й по закордонах.

Єдине, що нас всіх єднає – це наша рідна українська мова.

Це тисячолітній безцінний спадок, який нам передали наші предки і який ми б хотіли передати нашим нащадкам. На жаль сфера поширення і вжитку нашої солов’їної мови не те що не зростає, а постійно звужується.

На прикладі своїх спостережень в Канаді я бачу, як діти більшості українських емігрантів переходять на англійську мову спілкування і до закінчення канадської школи нею говорити майже не вміють і погано розуміють її. Залишаються українськомовними лише ті, чиї батьки мають твердий національний стрижень, і тому їхні діти ходять до суботньої української школи, до української церкви, відвідують українськомовні заходи, є членами українських громадських організацій в діаспорі. Але в Канаді - політика мультикультуралізму. На роботі англійська мова, а поза роботою розмовляй якою мовою собі хочеш - це твоя справа. Тому, зокрема в Канаді, родина може зберігати українську мову з покоління в покоління і такі приклади є. Так що тут все залежить лише від бажання батьків.

В Україні ж спостерігається очевидний постгеноцидний і постколоніальний синдром. По-перше, українці, які переїжджають з українськомовних територій в зрусифіковані міста попадають під культурний і психологічний прес російськомовного простору і далеко не кожен знаходить в собі сили йому протистояти. По-друге, навіть на українськомовних територіях російська мова через телебачення і радіо (у нас же мовна шизофренія в ЗМІ) перетворює українську мову на суржик. Квоти – це та сама повзуча русифікація. По-третє, в державі Україна повністю відсутнє українське національне виховання, без якого люди абсолютно легко відмовляються від української мови, що яскраво демонструють безідейні емігранти закордоном.

Нас, українськомовних залишається щораз менше.

А ми в соціальних мережах влаштовуємо справжні священні війни з щонайменшого приводу. Ображаємо останніми словами один одного. Розфренджуємо за незгоду по якомусь найдрібнішому пункту, який в процесі дискусії виріс з маленької мушки до гігантського слона. Мало того, найрадикальніші з нас закладають своїх же україномовців адміністрації Фейсбуку і ті попадають в бан.

А насправді ми б повинні були цінити й поважати думку кожного українця - носія нашої мови. Немає значення, прихильником якої ідеології чи релігії він є, яка його політична орієнтація чи соціальний статус.

Ми повинні хоча б у мережі навчитися розмовляти один з одним, толерувати один одного, свої міцні слівця тримати при собі, бажання розфрендити затамувати й забути.

Бо те, що нас єднає - наша рідна українська мова, варта того, щоб заради неї ми згуртувалися, стали монолітом! Мова понад усе!

Реванш (або український вектор)

В мережі Інтеренет голосно чуються голоси: «Реванш! Реванш!»

Дорогі друзі, я ось що хочу вам сказати. Може для декого ця інформація стане протверезливою: самі ж українці у цьому значною мірою і винні.

Вони як лише могли плекали і хухали на ізичних громадян, щоб не дай бог щось та не сталося з Єдіной Страной, щоб вони не відчули якогось дискомфорту.

І останні події є яскравим підтвердженням цієї тези.

28 років згадують і декілька днів назад згадували Дєнь начала Вєлікой Отєчєствєнной, хоч відомо, що це совєтский міф. Війна для українців почалася ще з Карпатської України 14 березня 1939 року, коли на її суверенну територію вторглися війська гортиської Угорщини. Або принаймні 1 вересня 1939 року, коли два тоталітарні сталінський і гітлерівський режими почали ділити світ. І саме там гинули перші українці.

28 років святкують окупаційні свята. Наприклад, Дєнь Пабєди. Одного загарбника замінив інший окупант? Не відділяють себе від окупанта. Стокгольмський синдром?

28 років святкують релігійні свята не зі світом, а з Росією, за календарем окупаційної церкви. Чому не перейшли і не святкують разом з усіма? Бо це наша традиція! Друзі! Не ображайтеся, але жити в окупації - це також наша традиція. Он у грузинів московит в крісло спікера парламенту сів – вся країна піднялася. Бо вони не хочуть такої традиції.

28 років себе пречудово в Україні почуває Московський Патріархат. Може з отриманням томосу вже нарешті всі церкви приєдналися в канонічну ПЦУ? Бо це чи не основний аргумент був про неканонічність української церкви. Яке приєдналися! Нікуди українці особливо не поспішають.

А глибока ненависть до представників ЛГБТ спільноти? Відкрийте ж очі! Я ще можу якось зрозуміти аргументи проти самого параду, але гомофобські висловлювання, які супроводжували коментарі наче вибухнули у соціальних мережах. Цей факт мені промовляє, що напрямок руху України не до Європи, українські цінності аж ніяк не європейські. Насправді український напрямок руху якщо і не співпадає, то проходить зараз дуже близько, паралельно з махровим московським православієм. А від паралельності до злиття у спільний потік один крок!

28 років переходимо до української мови... Так, правда десятки переходять, але тисячі дітей і молодих людей виростають в зросійщеному середовищі під пресом російськомовних засобів масової інформації. Бачу це. По нових емігрантах в Канаді. Батьки віком 45-55 років ще розмовляють українською; їхні діти до них – російською. Зараз більшість емігрантів з України не білінгви, а російськомовні монолінгви, українську розуміють, але навіть декілька фраз українською мовою сказати не можуть. І це в більшості люди, які не знали СРСР, а виросли в незалежній Україні. Чуються крики – необхідна лише м’яка українізація. Ось вона цих 28 років і була, але не українізація, а русифікація. Західноукраїнські міста заговорили суржиком, а Львів взагалі чи не наполовину зрусифікувався. Мало того, зараз виникла нова течія: давайте розвивати наш український варіант російської мови! Не віддамо московитам нашу українську російську. Вщипніть мене!

28 років у маршрутках російський шансон. Що за феномен? Невже в українських водіїв кримінальне минуле, що вони так запали на нього. Та і в пассажирів також. Ніхто не обурюється. А як хтось пробує щось сказати, всі як зашикають навкого. Як голодному собаці кістку відняти, наркоману понюшку відібрати. Узалежнені! Молодь слухає російських виконавців. І в Канаді продовжують слухати їх же. Навіть українськомовні молоді люди значну кількість часу, якщо не більшу, слухають російськомовні пісні. Уявляю собі, яка ситуація в Україні. А про телевізійні серіали навіть починати не хочу...

Знаєте, друзі! Ви не тільки Єдіная Страна зі Сходом України. Ви таки Єдіная Страна і з Північно-Східним сусідом. Власне кажучи за Порошенка проголосували в першому турі ті самі, хто і за Зеленського проголосували на останніх президентських виборах. А чому? Бо фактично підсвідомо більшість голосувала за «совок», за ностальгічний совковий добробут, за мир будь-якою ціною. Награлися в незалежність, стомилися. В імперію, так в імперію...

Ми ж і так від них майже нічим не відрізняємося...

Антисемітизм при новому президенті

В Україні один з найнижчих рівнів антисемітизму у світі!

Я дуже не хотів, щоб останні вибори президента, які привели до перемоги єврея Володимира Зеленського, призвели до новітнього його спалаху...

Мої НАЙКРАЩІ друзі – євреї. Я б дуже не хотів, щоб діяння теперішнього Презитента В.Зеленського запустили процес недоброзичливого ставлення до моїх друзів, які цього зовсім не заслуговують. Вони прекрасно розмовляють українською і завжди були в перших рядах будівників Української держави...

Запусковим механізмом цих явищ можуть бути необдумані антиукраїнські чи промосковські кроки нового Президента, які можуть суттєво погіршити ставлення до всіх євреїв в Україні, спричинити спалах новітнього антисемітизму....

Було б дуже добре, якби Президенту Зеленському розяснили, що саме він і його дії можуть стати причиною такої ескалації!

Надіюся на його розум і виваженість!

Екологічні закони і Україна

Існують такі два екологічні закони (спеціалісти можуть мене поправити):
1. Коли особини одного виду переселяються поза межі ареалу і якщо вони там виживають, то набувають багатьох додаткових пристосувань.
2. Якщо їх нащадки потім повертаються на свій старий первісний ареал, то вони маючи набуті додаткові пристосування витісняють своїх родичів, заміщаючи їх...

Згідно першого закону:
Колись наші предки робили походи в Залісся, де навіть заснували ряд міст Ярослав (Ярославль), Володимир (Владімір), Переяслав (Пєрєяславль-Залєсскій). Наші предки фактично надоумили Петра І на перетворення Московії на Російську Імперію і допомагали її розбудовувати.

Згідно другого закону:
Нащадки будівників імперії теперішні московити-росіяни, набувши додаткових рис, вже понад 400 років поступово витісняють колишніх своїх родичів в Україні. Тепер до справи приступили малороси, які фактично є новітнім продовженням тих колишніх будівників імперії.

Наслідки:
При стабільній ситуації, якщо не втрутяться додаткові фактори, росіяни-малороси поступово витіснять корінний етнос українців.

Який фактор може змінити ситуацію:
Повернення української західної діаспори, які також мають корисні додаткові риси, набуті на заході.
Підтвердження цієї тези – велика кількість західних емігрантів повернулися в країни Прибалтики і країни соціалістичного табору і радикально розвернули вектор розвитку їх країн.

Чому малий шанс на таке в Україні:
Російська імперія, як і більшовицька СРСР постійно ярликувала емігрантів (так як і західних українців) обзиваючи їх бендерівцями, ворогами. Результати цієї пропаганди ще і досі міцно кореняться у свідомості мешканців України і вони мінімум емігрантів зневажають, а максимум продовжують ненавидіти. В той час коли прихильність до агресора і росіян росте з року в рік, незважаючи на війну.

Торонто Рапторз, глобалізація і ми

Вчора увечері торонтська команда «Рапторз» («Динозаври») виграла баскетбольний чемпіонат Національної Баскетбольної Асоціації. Історична перемога! І це перемога не тільки торонтівців, але й усіх канадців, тому що це сталося вперше за всі рокі існування цієї асоціації, що об’єднує команди Канади і США.

Як ви думаєте, скільки баскетболістів в команді народжених в Торонто? Нуль.
Скільки баскетболістів народжених в провінції Онтаріо, столиця якої Торонто? Нуль.
Скільки баскетболістів народжених в Канаді? Один. З франкомовного Квебеку.
https://images.app.goo.gl/h1Ws47fcSPhHNXkR8

А я веду до того, що всі ми зараз живемо в час глобалізації, коли люди легко пересуваються по світу. Питання твого походження, твого громадянства, твоєї національності, твоєї раси відходять в минуле. В Торонто більше половини мешканців не народжені в Канаді. Має значення, що ти вмієш робити і чи на те, що ти вмієш робити є попит. Має значення скільки мов ти знаєш. Однозначно треба знати державну мову. І якщо в тебе не одномовна щелепа, то ти маєш значно більший шанс знайти собі бажану роботу і місце в житті.

Перед початком гри в магазинах, транспорті, на улицях люди часто обговорювали майбутній матч. Дуже багато людей одягли на себе різні символи команди: від кольорів і значків, до кепок і спортивних форм з номерами та прізвищами улюблених спортсменів.

А увечері Канада поринула в перегляд матчу. Хто вдома по телевізору, хто з друзями в барах і пабах, а десятки тисяч вболівальників дивилося відеотрансляцію на відповідно облаштованих майданчиках в дуже багатьох містах Канади. Звичайно ж вони називалися Парками Юрського Періоду, бо ж грали «Динозаври». А глядачі представляли мабуть всю планету.
https://www.theglobeandmail.com/canada/toronto/article-faces-in-the-crowd-raptors-draw-a-diverse-fan-base-to-jurassic-park/

Після перемоги (а це було коло 12-ї години ночі) місто Торонто вибухнуло радістю: люди різних рас і різного походження вивалили на балкони і на вулиці. Свистіли, співали і кричали. Вулицями їздили і сигналили автомобілі. Всі святкували перемогу, хто як вмів і міг!

Місто заснуло аж на світанку...