У пошуках нового господаря...

Я не даремно закинув декілька днів назад на свою сторінку у Фейсбуку нотатку - «Раб, який звільнився не сам, але свобода була йому дарована кимось, не знає, що йому робити. Він буде або сумувати за колишнім рабством, або шукати собі нового господаря» (Абульфаз Ельчибей).

Справа в тому, що нам українцям у 1991 році свободу подали на тарілочці з блакитною облямівочкою. Так, наші попередники УСС, УГА, УПА, ОУН боролися, були учасниками визвольних змангань. Вони були, але не ми.

У 1991 році несподівано ні для кого Україна звільнилася з-під прямого колоніального правління Росії. Місцеві колонізатори і їх колаборанти, перелякані приходом до влади в Росії непередбачуваного і більш демократичного Єльцина, дали наказ по своїй вертикалі на побудову незалежної Укрáіни, у якій їм би зручно і вільно жилося. Референдум у грудні 1991 року показав, що 91 відсоток мешканців України проголосував за незалежність, в той час коли ще у березні того ж року більшість хотіла жити в оновленому Союзі. Ось, що значить безумовне виконання наказу комуністичної партії...

І тому народ, якому свобода звалилася, як сніг на голову, навіть не знає, як нею розпорядитися. Оскільки вимріяною та незалежність була лише для якихось чи не 10 відсотків населення, а зараз мені не відомо скільки ще їх залишилося, увесь інший загал чекає чи то чуда, чи то нового месію, чи то нового господаря.

А як добре було в рабстві... Може знову туди?