Пересічний українець: русскому міру - ТАК!

Пробігаючи стрічку новин і постів у фейсбуку частенько натрапляю на звинувачення влади у бездіяльності. Мовляв і війну війною не назвали, і олігархи все далі жирують, і реформи не проводяться, і ніяких перепон “русскому міру” влада не чинить, а він все наступає і наступає...

Якщо ще перші звинувачення мене не особливо дивують, бо у нас завжди було маса аматорів-критиканів, то ось репліки щодо “русского міра” починають мало-помало дратувати. І я скажу чому. За існуючими даними в Україні понад 80 відсотків населення покладаються у всьому на владу і вважають, що все повинна ця влада роботи, починаючи з того, що наводити порядок у їх під’їздах і прилеглих до будинків територій, аж до гідної відповіді тому ж таки “русскому міру”.

Так ось. Насправді пора вже і самому якось відповідати за стан справ. Не влада гадить в під’їздах, кидає недопалки і обгортки цукерок куди попало, обмальовує стіни і паркани, запльовує соняшниковим лушпинням і жуйками тротуари. За цим всім стоїть конкретний мешканець міста чи села, який залюбки критикує всіх і вся, небачачи себе винуватцем такого стану справ.

Те ж саме стосується і наступу “русского міра”. А що невже кожен відчув, що культурний мур міцніший за танки і гармати?

Може Україна геть кругом вже заговорила українською мовою? Кожен критикан і некритикан влади нею послуговується і вдома, і на роботі, і в громадських місцях. Може допоміг російськомовному сусіду перейти на українську? Та що там далеко ходити: може перестав перепощувати російськомовні матеріали, а може навіть почав перекладати важливі матеріали українською мовою, щоб люди більше читали саме українською?

А чи ви, друзі мої коли-небудь задумувалися над таким: чого це у Радянському Союзі писемність майже всіх народів була переведена на кирилицю? Правильно! Щоб легше відбувалася русифікація. І тому, ряд країн, як тільки-но вирвалися з імперії, відразу ж повернулися до своїх некириличних алфавітних ситем (Молдова, Туркменістан, Азербайджан). А українці будуть чекати і нарікати на владу: коли ж вона таки запровадить? Чи може вже хтось сам встановив бар’єр “русскому міру” і почав користуватися латинкою офіційною, неофіційною чи навіть своєю власною? Ворог-окупант геть зовсім збитий з пантелику — мало того, що українську не вгризе, а тут ще і латинкою написане — повний крах!

Наближаються важливі для кожного християнина свята: Миколая, Різдво... Українці і тут насолили “русскому міру”. Дивись вони разом з Західним світом ці свята святкують. Відірвалися від Московських попів і їхнього календаря. Які молодці! Чи може я щось переплутав?

На превеликий жаль, всі ті три пункти культурного кордону з окупантом, що згадані мною вище ідуть повністю в течії “русского міра”. Українці будуть ремствувати, хаяти той негідний “русский мір”, а самі так і далі будуть пливти з його плином навіть не намагаючись хоч якось вирватися з його міцних обійм. І тут, до речі, як і в питанні загаджених під’їздів і занедбаних прибудинкових територій все насправді залежить від самих людей, від кожної людини зокрема...

Так що, як це і не парадоксально, але на ділі українська відповідь “русскому міру” — ТАК...

Щодо українського антисемітизму

Чесно кажучи, заява, на яку спромігся президент Ізраїлю мене дуже розчарувала. Відомо, що ОУН не була засуджена Нюрнбергським процесом як злочинна організація, і риторика президента виглядала нічуть не краще риторики пропагандиста доби пізнього СССР.

А тепер від загального до конкретного. Я ріс в сім'ї, де мої батьки (100% українці) ніколи не сказали жодного кривого слова про євреїв. І коли моя однокласниця раптом полетіла в Ізраїль мене це здивувало — я ніколи і не підозрював, що у мене в класі є люди різних національностей, а ця дівчинка ще й виявилася єврейкою. Ні, я знав, що є росіяни і вони ходять в російську школу і у нашому класі вони, як виявилося були, і в іншому. Натомість, мої сусіди по майданчику українці ходили в російську школу. Так ось саме після мого здивування з приводу від’їзду моєї однокласниці в Ізраїль моя мати нарешті розповіла мені про євреїв. Вона наголосила, що євреї насправді дуже хороші люди, і вони двічі врятували мого дідуся майбутнього греко-католицького священика від смерті в роки Першої Світової війни. Цю доброту мій дід пам'ятав завжди, тому вже під час Другої Світової передавав їжу євреям, яких вели фашисти повз його село по етапу. Більш того, мати, будучи ще маленькою дівчинкою, бачила, що дід переховував якихось людей. Від неї всі ці випадки приховували, але дитина є дитиною і вона часом бачила те, що їй і не належалося бачити. Частина з переховуваних були українські повстанці, але були й інші і вона підозрює, що це були євреї, більше того навіть можливо єврейські равини. Так що ставлення до євреїв у моїй сім’ї аж ніяк не назвеш антисемітським ...

Що цікаво, але історія мого діда мала неймовірне продовження. Якось перебуваючи на Флориді в місті Гейнсвіл, я з дружиною і дочкою зайшли в чисто англійський паб, де на стінах кругом британські, вони ж наші канадські королі і королеви, принци та принцеси. До нас підійшла офіціантка, а так як я полюбляю пробувати різні незвичайні місцеві види пива, то природно ми і розговорилися. І раптом вона питає: А ви звідки? Ну ми і відповідаємо, що із Західної України. І тут вона і каже: я хочу вам подякувати, тому що в роки Другої Світової війни мого діда-єврея десь під Львовом від смерті врятували українці. А я їй у відповідь: А я, в свою чергу, хочу двічі вам подякувати, тому що в роки Першої Світової війни, мого діда саме євреї двічі врятували від смерті. Людей в пабі було небагато, так як це була тільки 12 години дня і, відповідно, була можливість трохи поговорити. Словом, розлучалися ми з нею як близькі родичі. Досі зберігаю в душі дуже теплий спогад про ту коротку, але настільки пам'ятну зустріч...