До питання втрати українцями української мови

Українці стрімголов втікають від своєї рідної української мови як чорт від ладану!

А що? Дуже дратуюча фраза?

Може зачепила вона когось?

Навряд. Сьогодні вже мало кого. А завтра, скоріше всього — нікого.

Стрімку втечу від українськості я спостерігаю у Канаді і підтвердження цьому можна побачити аналізуючи канадські переписи населення http://ukrainiany.blogspot.ca/2016/01/blog-post_31.html. “...тільки 2 особи розмовляють в сім’ї українською з 10 тих, які вказали, що їхня рідна мова українська. Російською ж мовою в сім’ї розмовляють 7 осіб з 10, які вказали, що їхня рідна мова – російська”. “Коли в невеликій групі українців з’являється російськомовний українець, то він найчастіше на українську не переходить, як він і не переходив в Україні, зате частина (буває і більша частина) його україномовних друзів у цій ситуації якраз переключаються на російську.” (http://ukrainiany.blogspot.com/2016/11/blog-post.html).

Власне кажучи подібні тенденції до значного зменшення вживання української мови існують і в Україні. Про це повідомив Сергій Оснач, активіст Громадянського руху “Відсіч” https://www.youtube.com/watch?v=dTbPGIHHv5Y. За даними опитування проведеного на замовлення Міністарства у справах сім’ї та молоді у 2015 році 51% молоді говорив вдома українською, а у 2016 — тільки 46%. У 2015 році 49% говорили українською на роботі чи на навчанні, а в 2016 — 46%. Серед друзів і знайомих у 2015 році 43% молоді говорило українською, а у 2016 — лише 37%!!! За останніх 5 років кількість україномовних українців зменшилася більш, ніж на мільйон!!!
Вдумайтеся в цю цифру!

В АТО, де вже три роки іде фактично війна з російськомовною країною, більшість вояків — україномовні. Але коли починає говорити російськомовний українець — всі переходять на російську (на жаль не можу знайти в мережі того інтерв’ю з військовим і буду вдячний, якщо хтось з моїх читачів мені на те інтерв’ю дасть посилання).

Така ситуація викликана в тому числі і у зв’язку з мовною шизофренією (двомовністю), яка захопила засоби масової інформації, і особливо радіо і телебачення. “Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації” (Юрій Шевчук).
І побачили ми ту мовну шизофренію чомусь лише у ЗМІ і як завжди скритикували недолугу владу і недосконале законодавство.

Але ні для кого не секрет, що тепер значно більший вплив особливо серед молодого покоління, має Інтернет. А ось Інтернет і соціальні мережі ми з вами таки проґавили.

Якою мовою ми і наші діти пишемо повідомлення?
Якою мовою ми і наші діти пишемо коментарі?
Якою мовою написані пости, які ми і наші діти перепощуємо?
Може варто та й у дзеркало глянути?

На кого жалітися, коли переважну більшість інформації ми самі ж поширюємо російською мовою. А це та сама мовна шизофренія! Та ще й яка!

Дорогі друзі!
Слід нарешті зізнатися і показати пальцем на себе. Всі, хто пише російською чи перепощує російськомовний продукт є русифікатором України, могильником рідної батьківської мови, а може і самої України...

Дорогі мої українці!
Вже чверть століття Україна — незалежна. За таких самих 25 років надзвичайно онімечена Чехія майже повністю перейшла на чеську мову в усіх сферах життєдіяльності суспільства. За 25 років Фінляндія при двох офіційних мовах повністю стала фінськомовною. І лише Україна за час, що пройшов після проголошення незалежності, досягла небувалого рівня зрусифікуваності, якого не було навіть в останні роки тоталітарного СРСР.
Українці стрімголов втікають від своєї рідної української мови як чорт від ладану. Тікають, як від чуми!

Продавчині в супермаркетах не з Тамбова чи Пензи приїхали. Вони народжені тут, ходили до школи тут же, вивчали українську мову. Їхні батьки чи діди розмовляють/розмовляли таки українською! А обслуговувати покупців українською мовою вони відмовляються не в Польщі, Греції чи Росії, а на рідній українській землі!
Чим менше буде вживатися українська мова в Україні та Інтернеті, тим більша ймовіність того, що друга у світі по співучості мова ризикує повторити шлях старогрецької чи латини. Українці рано чи пізно таки перетворяться на хохлів чи малоросів, а Україна — на Хохляндію, Малоросію чи просто іншу Росію...

Я навмисно дав дратуючий заголовок статті. Хотілося викликати заперечення у вас, мої дорогі українці. Може хтось таки та й отямиться...

Українець — це той, хто вдома розмовляє українською мовою

Як то кажуть, лікар прописав, та і сам я намагаюся якомога більше прогулюватися по свіжому повітрі та ще й свою найменшу дочку беру при цьому із собою.

Ось і сьогодні вийшли ми та й прогулюючись наш шлях перетнувся з молодою жінкою з сином віку моєї дочки. Почувши, що ми з дочкою розмовляємо українською, жінка і сама звернулася до мене українською та й так зав’язалася розмова. Звичайно при таких зустрічах в основному обговорюються дитячі програми і проблеми. Поговоривши про це, перейшли і до більш загальних питань. Вияснилося, що жінка переїхала у Канаду з Києва, а далі, що її син зовсім не розуміє української мови! З ним ніхто українською в сім’ї не розмовляє; у побуті ця жінка зі своїм чоловіком розмовляють виключно російською, вони дивляться фільми в російському дублюванні, та і телеканали переглядають російськомовні.

Ось і виникає цілком слушне питання: а до якої нації належить ця жінка?

У мене склалася, на мій погляд, правильна відповідь: жінка належить до “русского міра” і фактично є росіянкою, як і її чоловік і син. Росіянкою зі знанням української мови. Чого вже не можна сказати про її сина.

Чим далі, тим більше я переконуюся в тому, що на даному етапі розвитку людства саме мова є визначальним чинником в приналежності людини до тієї чи іншої нації. Прикладом цього є Ізраїль, який реанімував книжний іврит, перетворивши його на державну мову. Могли ж взяти живий ідиш! І не даремно експансія Росії ведеться саме через російську мову і російську православну (російськомовну) церкву. І рятувати Путін іде саме російськомовних.

Чи важлива мова? Безумовно важлива, бо скільки в Росії українських шкіл? Скільки друкованих видань? Скільки телевізійних каналів чи радіо станцій? Може Росія ретранслює хоч один український теле- чи радіоканал для українців чи українських заробітчан в Росії? Нічого з цього. Жодного.

Зате на тих, хто виступає за розширення використання української мови навіть в Україні, як наприклад, на Ларису Ніцой, чиниться тиск п’ятою колоною Москви.

Ці проблеми виникають через те, що ми самі уникаємо називати речі своїми іменами. Багато хто обурюється на ситуацію в Донбасі, кажучи: “Яке це АТО? Давайте це називати тим, чим воно є — війною!” У нас завжди уникали і уникають дати привильне визначення явищу. За Горбачова була “гласність” тоді, коли кругом у світі була “свобода слова”!

Мабуть, слідуючи цій логіці, тому ми і тих, хто розмовляє російською в Україні, називаємо або “заблукалими вівцями”, або російськомовними українцями. 30 років тому це можна було ще розуміти тиском комуністичної російської імперії. Можливо ще 25 років тому, коли відновилася незалежна Україна, таке формулювання сприймалося як тимчасовий перехідний компроміс. Але але зараз, коли пройшло чверть століття, за конституцією державною мовою є українська і вже три роки іде війна саме з російськомовним агресором, вже напевно настав час набратися нарешті мужності з обох боків і назвати цих людей “росіянами”, “малоросами”, “українітами” (моя позаминулорічна пропозиція), чи нехай самі собі виберуть назву до вподоби, але тільки не “українцями” чи “русинами” (історичною назвою українців у минулому). Пора таки дати цьому назву.

Тому для мене принаймні, українець — це той, хто вдома розмовляє українською мовою і зовсім не важливо яке расово-генетичне минуле цієї людини...

Канадська двомовність: українські паралелі

Франкомовні канадці мають минуле багато в чому схоже на історію україномовних українців. Давайте глянемо на карту Північної Америки 1750 року. Територія французьких колоній простягалася від Канади через середину теперішніх Сполучених Штатів — тодішню Луізіану до Мексиканської затоки

 (http://www.virginiaplaces.org/.../graphics/newfrance1750.png). 

В ті часи сказати Канада чи канадець означало мати на увазі франкомовну територію чи людину (я зараз проблему північноамериканських індійців навмисно не обговорюю).

Після захоплення Канади Великою Британією, поступово територія наповнювалася англомовними жителями, а після проголошення незалежності Сполучених Штатів Америки і громадянської війни на північ масово переселялися лоялісти — мешканці США, які залишалися вірними Британській короні. Крім того проводилася політика мовної асиміляції франкоканадців. Наприклад, франкомовних акадійців промусово виселили з Нової Шотландії і на їх місце заселилися новоприбулі з Великої Британії (так само, як поступив сталінський режим з кримськими татарами)та акадійці вже ніколи не змогли повернутися на свою батьківщину, а змушені були поселитися у сусідній провінції Нью Брансвік. Англоканадці витіснили франкоканадців в єдину франкомовну провінцію Квебек. Що ж ми маємо тепер: лише провінція Квебек залишилася офіційно франкомовною і провінція Нью Брансвік — двомовною. Статистика показує стійку тенденцію до зменшення франкомовних жителів і у Канаді, і у Квебеку. Всі спроби проголосувати за незалежність Квебеку від Канади жодного разу не мали успіху.

А тепер до українських справ. Територія України також була майже повністю заселена україномовними людьми. Але після голодомору, після двох світових воєн та за радянського часу маємо потужний потік російськомовних, які значною мірою змінили мовний вигляд України. Україномовні в більшості зараз живуть на Заході України, а російськомовні — на Сході і Півдні.

Тепер про двомовність: двомовні в Канаді це у більшості франкомовні у Квебеку (так само як і в Україні, двомовні це насамперед україномовні). У всіх інших провінціях майже ніхто французької не знає (виключення — державні службовці) і дуже мало хто зв’яже два слова, хоча у школах всі французьку мову вивчають . Тому мені дуже вухо ріже несправедливе дорікання, яке часом чую від новоприбулих українців на адресу квебекців, що вони, мовляв, сепаратисти на кшталт наших ЛНР/ДНР.

В Україні ж ми бачимо у чомусь схожу ситуацію, коли, наприклад, в магазинах продавці, які в школах все таки українську мову вивчали, не здатні обслуговувати покупців українською. І зовсім іншою виглядає ситуація, коли в Україні державні службовці не володіють єдиною державною мовою. 

(http://zik.ua/news/2016/12/15/koly_posol_govoryt_ukrainskoyu_a_ty__ni_v_merezhi_posmiyalysya_nad_avakovym_1009279)

А це вже не вкладається ні в які рамки...