В мережі
Інтеренет голосно чуються голоси: «Реванш! Реванш!»
Дорогі друзі, я
ось що хочу вам сказати. Може для декого ця інформація стане протверезливою: самі ж українці у цьому значною
мірою і винні.
Вони як лише
могли плекали і хухали на ізичних громадян, щоб не дай бог щось та не сталося з
Єдіной Страной, щоб вони не відчули якогось дискомфорту.
І останні події є
яскравим підтвердженням цієї тези.
28 років згадують
і декілька днів назад згадували Дєнь начала Вєлікой Отєчєствєнной, хоч відомо,
що це совєтский міф. Війна для українців почалася ще з Карпатської України 14
березня 1939 року, коли на її суверенну територію вторглися війська гортиської
Угорщини. Або принаймні 1 вересня 1939 року, коли два тоталітарні сталінський і
гітлерівський режими почали ділити світ. І саме там гинули перші українці.
28 років святкують
окупаційні свята. Наприклад, Дєнь Пабєди. Одного загарбника замінив інший
окупант? Не відділяють себе від окупанта. Стокгольмський синдром?
28 років святкують
релігійні свята не зі світом, а з Росією, за календарем окупаційної церкви.
Чому не перейшли і не святкують разом з усіма? Бо це наша традиція! Друзі! Не
ображайтеся, але жити в окупації - це також наша традиція. Он у грузинів московит
в крісло спікера парламенту сів – вся країна піднялася. Бо вони не хочуть такої
традиції.
28 років себе
пречудово в Україні почуває Московський Патріархат. Може з отриманням томосу
вже нарешті всі церкви приєдналися в канонічну ПЦУ? Бо це чи не основний
аргумент був про неканонічність української церкви. Яке приєдналися! Нікуди
українці особливо не поспішають.
А глибока ненависть до представників ЛГБТ спільноти? Відкрийте ж очі! Я ще можу якось
зрозуміти аргументи проти самого параду, але гомофобські висловлювання, які
супроводжували коментарі наче вибухнули у соціальних мережах. Цей факт мені
промовляє, що напрямок руху України не до Європи, українські цінності аж ніяк
не європейські. Насправді український напрямок руху якщо і не співпадає, то
проходить зараз дуже близько, паралельно з махровим московським православієм. А
від паралельності до злиття у спільний потік один крок!
28 років
переходимо до української мови... Так, правда десятки переходять, але тисячі дітей
і молодих людей виростають в зросійщеному середовищі під пресом російськомовних
засобів масової інформації. Бачу це. По нових емігрантах в Канаді. Батьки віком
45-55 років ще розмовляють українською; їхні діти до них – російською. Зараз
більшість емігрантів з України не білінгви, а російськомовні монолінгви,
українську розуміють, але навіть декілька фраз українською мовою сказати не
можуть. І це в більшості люди, які не знали СРСР, а виросли в незалежній
Україні. Чуються крики – необхідна лише м’яка українізація. Ось вона цих 28
років і була, але не українізація, а русифікація. Західноукраїнські міста
заговорили суржиком, а Львів взагалі чи не наполовину зрусифікувався. Мало
того, зараз виникла нова течія: давайте розвивати наш український варіант
російської мови! Не віддамо московитам нашу українську російську. Вщипніть
мене!
28 років у
маршрутках російський шансон. Що за феномен? Невже в українських водіїв
кримінальне минуле, що вони так запали на нього. Та і в пассажирів також. Ніхто
не обурюється. А як хтось пробує щось сказати, всі як зашикають навкого. Як
голодному собаці кістку відняти, наркоману понюшку відібрати. Узалежнені! Молодь
слухає російських виконавців. І в Канаді продовжують слухати їх же. Навіть
українськомовні молоді люди значну кількість часу, якщо не більшу, слухають
російськомовні пісні. Уявляю собі, яка ситуація в Україні. А про телевізійні серіали
навіть починати не хочу...
Знаєте, друзі! Ви
не тільки Єдіная Страна зі Сходом України. Ви таки Єдіная Страна і з
Північно-Східним сусідом. Власне кажучи за Порошенка проголосували в першому
турі ті самі, хто і за Зеленського проголосували на останніх президентських
виборах. А чому? Бо фактично підсвідомо більшість голосувала за «совок», за ностальгічний
совковий добробут, за мир будь-якою ціною. Награлися в незалежність, стомилися.
В імперію, так в імперію...
Ми ж і так від
них майже нічим не відрізняємося...
Немає коментарів:
Дописати коментар