Як добре, що в багатьох канадців щелепа не одномовна

Сьогодні у п’ятницю, їй Богу, неначе свято якесь. 

Виглядає, що це в Канаді прийняли Закон про «Про забезпечення функціонування української мови як державної». 

В обід заїхали в польський магазин «Старський», що на вулиці Дандас в Місісазі (місто-сусід Торонто). Ковбаси нарізала мила молоденька дівчина: сама запитала, чи можна нас обслужити українською. Нас це приємно здивувало, бо у цьому магазині в усіх продавців написано, якою мовою вони можуть обслуговувати, а у неї не було. Вона роз'яснила, що їй просто ще не встигли на бейджику написати. На хлібі інша продавчиня, дещо старша від попередньої, відповіла нам українською, чому зник з продажу бородінський хліб. На сирі знову ж нас обслужила пані українською, порекомендувавши добрі сири з тих, які були на знижку. І похід у магазин завершився на касі, де і тут дівчина-касирка розмовляла українською мовою і ми перекинулися з нею декількома словами про недільний похід на вибори в Консульство України.

Під кінець дня (а п’ятниця останній день тижневих літніх таборів) діти давали концерт і їм вручали різні нагороди. І, звісно, малюки забажали «відсвяткувати» їх успіхи. Для цього ми подалися у невеличке і затишне «Вірменське Бістро», яке щойно відкрилося недалеко від нашого дому. І, ... о чудо! Шеф-повар і працівниця розмовляли українською і пропонували нам різні страви. Ну звісно ж! Як в цьому бістро та й без борщу з варениками?

Не буду обманювати, кажучи, що це у Канаді так щодня, але при бажанні отримати обслуговування українською тут можна досить легко його знайти і в магазинах, і в ресторанах, і в банках, і в соціальних службах та громадських організаціях. Всюди, де є робота з людьми, вітається, коли працівник знає якомога більше мов, а не лише одну англійську.