Соловей і качка: байка для притомних українців

Останнім часом намітилася дуже загрозлива тенденція. Вороги української нації намагаються впіхнуть нєвпіхуємоє: російськомовних мешканців України зачислити до української нації. Вони мовляв також українці. І для цього всі засоби добрі: від просторікувань про так звану політичну націю, до того, мовляв, ким люди самі себе вважають, тим вони і є.

Для розуміння ситуації розповім одну байку.

На березі озера був невеличкий гай до якого часто приходили навколишні мешканці, щоб послухати казково прекрасний спів Соловейка. Від того чарівного співу те місце отримало назву Солов’їний Гай. Але жила в прибережних кущах Качка, якій слава Солов’я не давала спокою. Якось вона вирішила, що добре було б і їй долучитися до слави Соловейка, то ж вона почала вимагала від всіх відвідувачів гаю, щоб і її також всі називали солов’єм. Вона так розкахкалася, що заглушила тьохкання Соловейка. «Добре, – подумали відвідувачі гаю, - хай вже та качка називається солов’єм, лиш би не заважала нам слухати спів справжнього Солов’я». Але сталося не так, як гадалося. Качка почала кахкати з подвоєною силою: вона ж тепер соловей! Слухав те все Соловейко, слухав, а тоді й питає «Качко! Раз ти вже називаєшся солов’єм, то може б ти спробувала тьохкати як я?» «Е ні, - відповіла Качка, - буду я напружуватися. Я з дитинства кахкаю і буду кахкати так і далі!». З того часу відвідувачі почали менше ходити в гай, де лунало лиш надсадне кахкання Качки, аж поки й забули дорогу туди. А гай і зараз називається Солов’їним, хоча крім кахкання там нічого іншого почути неможливо…

Індикатором українця є українська мова. Носії російської мови є росіянами або особами якоїсь іншої нації, але однозначно не української. Це ні добре, ні погано це просто інша ідентичність, це належність до іншої нації. А ось виникає питання: чого людині хочеться належати до нації, до якої вона не належить? Людина розмовляє мовою Пушкіна, Єсєніна, Толстого, Достоєвського. Та мова називається російською. Люди, які нею розмовляють, культурно належать до русскава міра і є росіянами. Для чого їм красти іншу ідентичність? Чи це вже просто клептоманія у всіх, хто тією мовою розмовляє? В нашій історії вже таке було: Московія вкрала в Русі назву і назвалася Росією, а москвини (угро-фіни) відняли у русинів їхню назву і переназвалися русскімі. Що залишалося русинам – щоб зберегти ідентичність переназватися; так русини стали українцями. Не пройшло й пари сотень років, як тепер ті самі росіяни вже хочуть відібрати і цю назву. Ясна справа, не дали перший раз клептоманам по руках, так вони і далі губу розкатують. Безумовно вони б хотіли, щоб мова усіх націй на землі була російською. В комуністичному СРСР щороку вмирала одна нація (етнос), її мовою ставала російська. З втратою мови люди асимільовували, ставали русскімі. Останнє придбання русскава міра білоруси, які фактично втратили білоруську мову і по суті стали русскімі. Далі привидом маячить аншлюс з Росією. Те саме загрожує українцям і Україні. Це основна мрія некоронованого імператора і його прихвостнів: русифікувати українців. На території Росії імперіалістам це вдалося. Де ті кубанські козаки? Де ті українці Малинового Клину? Жодної української школи на теренах Росії. Іде методичне нищення українства. Але роботу кормчєму в Україні полегшують корисні ідіоти, які, як я написав на початку, з усіх сил хочуть таки запхати русскій мір в Україну і в українство.

Українці! Отямтеся! Ви забули, як у вас вкрали назву Русь? Творення гібридної української нації це продовження тої самої гібридної війни, але на культурному фронті?

Може годі вже кахкати, час таки тьохкати? Чи ви таки хочете, щоб від України залишилася лише назва, як назва Солов’їний Гай у байці, де ви більше не чуєте Соловейка?

Нагадаю, що ще якихось триста років тому сказати канадець означало мати на увазі франкомовну людину. Зараз безумовно всі ви чудово знаєте, що під канадцем мають на увазі англофона. І що було робити франкофонам? Довелося назватися квебекцями, щоб зберегти свою ідентичність.

Така сама ділема стоїть і перед українцями, або

-       зберегти ідентичність зберігши самоназву українці чи взяти іншу самоназву (переназватися, як це зробили квебекці) і таки ту ідентичність зберегти,

чи

-      піти на повідку агентів Кремля, акцептуючи русскій міръ в українство, чим остаточно поховати і мову, і культуру, і ідентичність.

Качиний тест і українці

В США і Великій Британії існує так званий качиний тест, який говорить, що людина може ідентифікувати невідомого суб'єкта, спостерігаючи за звичними характеристиками цього суб'єкта. Звучить він так: «Якщо воно виглядає, як качка, плаває, як качка, і крякає, як качка, то це напевно і є качка». Його зміст в тому, що сутність будь-якого явища можна ідентифікувати за типовими зовнішніми ознаками.

Щоразу, як тільки відбувається якесь свято, особливо релігійне, мені завжди на думку чомусь приходить цей тест. Його можна застосувати як до людини, так і групи людей, так і навіть мешканців країни. Чому він мені зринає в пам’яті, бо я пробую уявити, як виглядають мешканці України і українці за кордоном.

Візьмімо для початку, наприклад, святкування релігійних свят. Українці задекларували, що їхня ціль – Європа. А цікаво, чи дуже зовнішні ознаки вчинків українців схожі на європейські і чи наближаються вони до задекларованої цілі? Різдво європейці святкують на два тижні раніше. Паску також в більшості не одночасно. У європейців і релігійний, і цивільний календарі – григоріанські. Православні церкви світу і Константинопольський Патріархат, що надав томос Православній Церкві України, використовують новоюліанський календар. Але не церкви в Україні. Церкви в Україні живуть за календарем екзистенційного ворога України Московії – за юліанським. Інакше кажучи українці святкують одночасно зі своїм ворогом, а війна вже триває сьомий рік. Мало того, на території Україні ще й досі багато церков Московського патріархату. Українці їх відвідують і є його вірниками. Значить ні до якої Європи руху немає. Навіть Українська Греко-Католицька Церква! в Україні не святкує разом з католиками всього світу. З огляду на вищесказане, хто ж такі українці за качиним тестом? Якщо не московити/росіяни, то принаймні їх сателіти.

Візьмімо мову спілкування. Повоєнні галичани-емігранти, що приїхали в Канаду, в США, в інші країни побудували свої маленькі українськомовні України скрізь по світу і урядам країн перебування вони повсякчас сигналізували, що є така країна Україна, яка окупована комуністичною Росією/СРСР. Світ звик до цих українців, звик, що вони розмовляють українською мовою. І ось нарешті Україна стала незалежною і в еміграцію повалили вже мешканці сучасної України – руссоізичниє укрАінци, яких серед емігрантів переважна більшість. Тепер, коли мене запитують про моє походження і я кажу, що українець – часто чую: «Ну у вас же в Україні російською мовою спілкуються…» Так поступово дрейфує українська діаспора в російськомовному напрямку. Тим часом в Україні високопосадовці починають винаходити українську російську, або борці за словникове багатство згадувати рідковживані українські слова, які звучать так самісінько, як і у московитів. І так українську мову потроху витісняють російськомовні укрАінци, та і свої українськомовні все більше намагаються зробити її подібною до російської. Так на кого ці укрАінци схожі? Хто ж вони за качиним тестом? Та нічим вони не відрізняються від московитів/росіян. Схожі абсолютно. Тотожні.

Візьмімо графічний вигляд мови. Приїжджаєш в Україну і бачиш кириличні надписи; хоча будьмо точнішими – виконані гражданкою, або гражданскімъ шріфтомъ Московського царства. Московія і його комуністична іпостась СРСР майже всі підконтрольні території перевели на гражданку. Але звідусіль в Україні чується «Кирилиця – наше фсьо!» І цей імперський бастіон навіть похитнути неможливо. Про паралельне ходіння кирилиці і латинки навіть мови бути не може: «Ми навчили Московію! Ус***ся – не дамся!» В той же час та чи інша алфавітна система письма символізує належність до тієї чи іншої цивілізації. Так свій вибір два століття назад зробила Румунія, зберігши православ’я, але вибравши європейський вектор розвитку, впровадивши латинку замість кирилиці. Про європейські устремління заявив і Ататюрк, перевівши ісламську Туреччину з арабського письма на латинське. І зараз вимальовується потужний тренд: незалежні ісламські тюркомовні держави колишньої Московської Імперії/СРСР обрали латинські алфавіти для своїх мов. Кримські татари також правильно вловили цю тенденцію і перейшли на латинку. Не на словах, а на ділі нації свідомо обрали перехід в стан світових лідерів. Що каже качиний тест про графічну систему української мови? Та що ж - русскій міръ…

То як же бачить світ Україну і українців?

Якщо укрАінєц «плаває»/святкує і користується тим самим календарем як і московит, «виглядає»/пише гражданскім шрифтом як і московит, «крякає»/розмовляє тією ж московською мовою, то це напевно і є московит. І мені щоразу доводиться пояснювати іноземцям для них неочевидне, що ми окремий народ – українці зі своєю власною мовою, бо очевидне показує якраз качиний тест.

А лідеру Росії навіть не треба багато говорити - качиний тест дуже показовий. Тільки сліпий не бачить. Але сліпі в основному в Україні і не хочуть глянути на себе збоку. Не хочуть усвідомити того, що чим більше у нас схожого з північно-східним сусідом, тим більше вони провокують цього сусіда задушити нас в смертельних обіймах мови, церкви, кирилиці.

А може більш виграшна стратегія таки стати неподібними?

Але щось мені так здається, що мешканцям України простіше ніде, і ні у чому не напружуватися, мотивуючи все це різноманітними традиціями, багатющою спадщиною, вражаючим словниковим запасом, потребою збереження цінних надбань народу...

І до цієї ситуації мені зринає в пам’яті притча про чоловіка, який тяжко працював і назбирав за життя трохи золота. Аж тут почалася повінь. Той чоловік, звичайно, почав рятувати найцінніше. Так йому було шкода своїх чесно нажитих скарбів, що він прив’язав до ноги мішок з золотом та так з ним і потонув...

А чи не є результат цього качиного тесту нашим цивілізаційним вибором?..

P.S. І ось вже коли стаття була готова, натрапляю на ток-шоу "Говорить Великий Львів". Слово в передачі надали представнику ОПЗЖ Лесику, який народжений на Волині… І знову Пабєдабєсіє!

Адіннарот?

Уроки комунікативної майстерності?

Ми дожилися в Україні вже до того, що в багато яких її регіонах треба не просто навчати української мови, а вести її навчання так, як ведеться навчання другої/іноземної мови. У нас в Торонто суботня українська школа має два відділи. В одному навчаються учні, які володіють українською мовою і їм треба навчитися читати і писати. А в іншому які майже зовсім не знають української мови. І тут їх вчать і читати, і писати, і сприймати українську мову на слух і, що надзвичайно важливо, говорити українською мовою.

Я особливо хочу наголосити на цьому останньому навику, бо дуже багато людей явно недооцінюють важливість засвоєння його належним чином. Я, можливо б також не розумів цього. Якби мені не довелося прибувши в Канаду потрапити на курси англійської мови. Так ось на цих курсах вчителі приділяли дуже велику увагу розвитку саме цього навику. Бо саме майстерність комунікації значною мірою впливає на комфортність перебування в іншомовному середовищі. Нерозуміння навколишніх виштовхує людину з соціуму, створює непереборне відчуття перебування на чужині, призводить до депресії і дуже болісного стану ностальгії.

І ще один надзвичайно важливий елемент комунікації – ввічливість. Саме наголос на ввічливих варіантах спілкування робився в першу чергу. Найчастіше іноземці, які тільки включаються в комунікативний процес, всіх цих моментів просто не відчувають і тому навіть не бажаючи цього самі виглядають грубими/неввічливими. А якщо взяти до уваги, що в багатьох суспільствах і в українському зокрема на ввічливість не дуже хто і звертає увагу, особливо добре це видно по рівню спілкуванню в соціальних мережах, вивчення ввічливих форм звертання, відповіді, запитання дуже полегшує подальше життя людини в чужомовній країні.

Так ось, на заняттях нас розбивали на пари чи на групи, формулювали завдання і ми створювали діалоги і розігрували їх в ролях. Звичайно нам перед цим давали відповідні слова, які використовуються при такому спілкуванні, а також невеличкі уривки модельних діалогів. Використовуючи відповідні слова і ці уривки ми створювали свої діалоги. Викладачі слідкували за тим, як ми їх озвучували, а потім проводили розбір, вказували на неправильні місця. Ці місця спочатку мали можливість відкоректувати самі автори. Якщо ж їм це не вдавалося, то тоді на допомогу приходив цілий клас. А коли і тут не вдавалося досягти бажаного результату, то тоді вже правильний варіант давав вчитель.

Теми для розмов вибиралися такі, з яким емігрант обов’язково зустрічається у щоденному житті: розмова у магазині (касир і покупець), розмова у реєстратурі медичного закладу (реєстратор і пацієнт), розмова у зубного лікаря, розмова в окуліста, розмова при виклику служби екстреної медичної допомоги, розмова з соціальними службами, розмова в продуктовому магазині, розмова в магазині господарських товарів, розмова в супермаркеті, розмова у відділі повернення речей, розмова з офіцером поліції, розмова в банку.

Окремою групою йшли телефонні розмови: розмова з реєстратором в госпіталі чи у сімейного лікаря, розмова з провайдером інтернет зв’язку, розмова з сантехнічною службою чи суперінтендантом, розмова про загублену чи вкрадену кредитну картку.

Ще однією групою йшло звичайне листування та через електронну пошту…

А тепер повернемося до України, в якій міста не розмовляють українською мовою. Мені виглядає цілком розумним для деяких учнів таких міст вести викладання української мови як другої. І нічого в цьому трагічного немає. В канадських школах, якщо бачать, що учень має дуже низький рівень англійської, то йому організовують додаткові заняття. Точно так само і в коледжах: студенту запропонують додатковий курс англійської мови.

Погано, що і урядовці, і міністерські працівники не розуміють, що учням таки така допомога необхідна. Бо де учень навчиться цієї комунікації у наскрізь зрусифікованих містах. Точно не з творів Марка Вовчка чи Михайла Коцюбинського. На вулиці він української мови майже не чує. Вдома батьки розмовляють дуже часто російською. Однолітки також і на вулиці, і в соціальних мережах розмовляють російською. А телебачення, як і радіо страждає мовною шизофренією і діти обирають російськомовний контент. На 30 році незалежності немає жодного українськомовного телеканалу.

І, до речі, ні букварі, ні читанки, ні уроки літератури, ні які небудь інші уроки не навчають наших учнів життю і комунікації в сучасному швидкозмінному світі.

З огляду на вищесказане уроки комунікативної майстерності, на мій погляд, покликані подолати відчуженість шкільної освіти від реального повсякденного життя.

Чи відміняти літній час?

Вже пару десятків років точиться боротьба між прихильниками і противниками переходу на літній час.

Порівняємо два випадки.

1. Село на Полтавщині. Коли моя баба зранку вставала? Коли вставало сонце. А коли лягала? Коли сонце сідало. Пам’ятаю часи, коли ще не було електрики, в кімнатах на стінах висіли гасові лампи. Ні тобі радіо, ні телевізора. А при свічці чи гасовій лампі багато не посидиш. То й, відповідно, життя в селі підкорялося сонячному циклу, ритму природи.

2. Тернопіль, совєцькі часи. Ми взимку йшли до школи, а на дворі лише сіріло (вставали ж точно в пітьмі) і перші уроки проходили при світлі ламп. Зате влітку день тягнувся аж до 11 вечора. То-то можна було з друзями поганяти, хрущів половити… А насправді, життя у місті підкорялося соціальному ритму. О 9 вечора програма «Час», а після неї демонструвався якийсь фільм і всі хотіли його подивитися. Тому наш біоритм задавав телевізор.

Людство придумало третій варіант – впровадило літній час. З економічних, кажуть, міркувань. А, фактично, наблизило природній ритм до соціального.

Згадаймо, чим характеризується стиль життя людей з найдовшою тривалістю життя? Та тим, що вони завжди жили за ритмами природи і майже ніколи їх не збивали.

Виходячи, наприклад, з тривалості життя можемо і міркувати: чи порушує літній час ці біоритми? Бо якщо виявиться, що людям доведеться вставати зранку за декілька годин до сходу сонця, то це точно не буде позитивно відображатися на їхньому здоров’ї…