У нас на вулицях Торонто часто знімають
фільми. Цього тижня коло мого будинку перекрито декілька доріг саме з цієї
причини. Місце, як завжди, обгороджене і коло відповідних знаків обмеження
стоять охоронці.
Я з середульшою донькою саме забрав наймолодшу
доню з дитячого садочка і йдемо по вулиці розмовляючи українською мовою у
напрямку обгородженої ділянки.
Я дуже люблю дивитися фільми, які знімалися в
Торонто, бо мені цікаво впізнавати, де це відбувається, але для того треба знати
щонайменше назву фільма.
Отже, ми підійшли до двох охоронців і я їх
запитав, звісно, англійською про фільм. І тут один з них українською мені і
відповідає: «Ви українці?»
Ми власне не дуже були здивовані, тому що в
Торонто, як і у цілій Канаді досить часто можна зустріти канадця, який
розмовляє доволі добре українською мовою.
Вражаюче було інше, що цей молодий чоловік вже
шосте покоління іммігрантів з України!!! Його предки приїхали до Галіфаксу ще у
1895 році, а потім переїхали у Манітобу, а пізніше вже його ж батьки переїхали
у Торонто.
Він нам розповів про свою сім’ю, про своїх
українських предків і про сім’ю брата першого іммігранта, який приїхав декілька
років пізніше на Н’ю Фаундленд і застряг на довгих 20 років там. І лише після того
зміг возз’єднатися із сім’єю брата!
Наш співрозмовник добре знає ситуацію в Україні,
знає про російсько-українську війну і про те, хто насправді її розпочав, володіє
французькою мовою і знає декілька польських фраз. Його українська мова таки бажає кращого, тому що мої діти так само народжені в Канаді, як і він, значно краще розмовляють українською. Але це все тому, що вони всього лиш
друге покоління емігрантів, а він – шосте! Та все ж таки він не боїться
говорити, а говорить українською і краще багатьох теперішніх іммігрантів.
І як контраст, згадаю вчорашню абсолютно
протилежну ситуацію: в групі Українці Торонто (Фейсбук) одна львів’янка
написала пост російською, на що хтось із групи їй тактовно натякнув чи вона
часом не встидається писати українською? На що та відповіла: «Какие-то
претензии?»… На її власній сторінці жодного слова українською…
Ось так і живемо.
Шосте покоління емігрантів і перше.
Трагічна різниця…
сумно, і страшно, і нема чого додати((
ВідповістиВидалити:(
Видалити