Уроки комунікативної майстерності?

Ми дожилися в Україні вже до того, що в багато яких її регіонах треба не просто навчати української мови, а вести її навчання так, як ведеться навчання другої/іноземної мови. У нас в Торонто суботня українська школа має два відділи. В одному навчаються учні, які володіють українською мовою і їм треба навчитися читати і писати. А в іншому які майже зовсім не знають української мови. І тут їх вчать і читати, і писати, і сприймати українську мову на слух і, що надзвичайно важливо, говорити українською мовою.

Я особливо хочу наголосити на цьому останньому навику, бо дуже багато людей явно недооцінюють важливість засвоєння його належним чином. Я, можливо б також не розумів цього. Якби мені не довелося прибувши в Канаду потрапити на курси англійської мови. Так ось на цих курсах вчителі приділяли дуже велику увагу розвитку саме цього навику. Бо саме майстерність комунікації значною мірою впливає на комфортність перебування в іншомовному середовищі. Нерозуміння навколишніх виштовхує людину з соціуму, створює непереборне відчуття перебування на чужині, призводить до депресії і дуже болісного стану ностальгії.

І ще один надзвичайно важливий елемент комунікації – ввічливість. Саме наголос на ввічливих варіантах спілкування робився в першу чергу. Найчастіше іноземці, які тільки включаються в комунікативний процес, всіх цих моментів просто не відчувають і тому навіть не бажаючи цього самі виглядають грубими/неввічливими. А якщо взяти до уваги, що в багатьох суспільствах і в українському зокрема на ввічливість не дуже хто і звертає увагу, особливо добре це видно по рівню спілкуванню в соціальних мережах, вивчення ввічливих форм звертання, відповіді, запитання дуже полегшує подальше життя людини в чужомовній країні.

Так ось, на заняттях нас розбивали на пари чи на групи, формулювали завдання і ми створювали діалоги і розігрували їх в ролях. Звичайно нам перед цим давали відповідні слова, які використовуються при такому спілкуванні, а також невеличкі уривки модельних діалогів. Використовуючи відповідні слова і ці уривки ми створювали свої діалоги. Викладачі слідкували за тим, як ми їх озвучували, а потім проводили розбір, вказували на неправильні місця. Ці місця спочатку мали можливість відкоректувати самі автори. Якщо ж їм це не вдавалося, то тоді на допомогу приходив цілий клас. А коли і тут не вдавалося досягти бажаного результату, то тоді вже правильний варіант давав вчитель.

Теми для розмов вибиралися такі, з яким емігрант обов’язково зустрічається у щоденному житті: розмова у магазині (касир і покупець), розмова у реєстратурі медичного закладу (реєстратор і пацієнт), розмова у зубного лікаря, розмова в окуліста, розмова при виклику служби екстреної медичної допомоги, розмова з соціальними службами, розмова в продуктовому магазині, розмова в магазині господарських товарів, розмова в супермаркеті, розмова у відділі повернення речей, розмова з офіцером поліції, розмова в банку.

Окремою групою йшли телефонні розмови: розмова з реєстратором в госпіталі чи у сімейного лікаря, розмова з провайдером інтернет зв’язку, розмова з сантехнічною службою чи суперінтендантом, розмова про загублену чи вкрадену кредитну картку.

Ще однією групою йшло звичайне листування та через електронну пошту…

А тепер повернемося до України, в якій міста не розмовляють українською мовою. Мені виглядає цілком розумним для деяких учнів таких міст вести викладання української мови як другої. І нічого в цьому трагічного немає. В канадських школах, якщо бачать, що учень має дуже низький рівень англійської, то йому організовують додаткові заняття. Точно так само і в коледжах: студенту запропонують додатковий курс англійської мови.

Погано, що і урядовці, і міністерські працівники не розуміють, що учням таки така допомога необхідна. Бо де учень навчиться цієї комунікації у наскрізь зрусифікованих містах. Точно не з творів Марка Вовчка чи Михайла Коцюбинського. На вулиці він української мови майже не чує. Вдома батьки розмовляють дуже часто російською. Однолітки також і на вулиці, і в соціальних мережах розмовляють російською. А телебачення, як і радіо страждає мовною шизофренією і діти обирають російськомовний контент. На 30 році незалежності немає жодного українськомовного телеканалу.

І, до речі, ні букварі, ні читанки, ні уроки літератури, ні які небудь інші уроки не навчають наших учнів життю і комунікації в сучасному швидкозмінному світі.

З огляду на вищесказане уроки комунікативної майстерності, на мій погляд, покликані подолати відчуженість шкільної освіти від реального повсякденного життя.

Чи відміняти літній час?

Вже пару десятків років точиться боротьба між прихильниками і противниками переходу на літній час.

Порівняємо два випадки.

1. Село на Полтавщині. Коли моя баба зранку вставала? Коли вставало сонце. А коли лягала? Коли сонце сідало. Пам’ятаю часи, коли ще не було електрики, в кімнатах на стінах висіли гасові лампи. Ні тобі радіо, ні телевізора. А при свічці чи гасовій лампі багато не посидиш. То й, відповідно, життя в селі підкорялося сонячному циклу, ритму природи.

2. Тернопіль, совєцькі часи. Ми взимку йшли до школи, а на дворі лише сіріло (вставали ж точно в пітьмі) і перші уроки проходили при світлі ламп. Зате влітку день тягнувся аж до 11 вечора. То-то можна було з друзями поганяти, хрущів половити… А насправді, життя у місті підкорялося соціальному ритму. О 9 вечора програма «Час», а після неї демонструвався якийсь фільм і всі хотіли його подивитися. Тому наш біоритм задавав телевізор.

Людство придумало третій варіант – впровадило літній час. З економічних, кажуть, міркувань. А, фактично, наблизило природній ритм до соціального.

Згадаймо, чим характеризується стиль життя людей з найдовшою тривалістю життя? Та тим, що вони завжди жили за ритмами природи і майже ніколи їх не збивали.

Виходячи, наприклад, з тривалості життя можемо і міркувати: чи порушує літній час ці біоритми? Бо якщо виявиться, що людям доведеться вставати зранку за декілька годин до сходу сонця, то це точно не буде позитивно відображатися на їхньому здоров’ї…

З досвіду навчання дітей української мови в іншомовному довкіллі

На написання цієї статті мене підштовхнули мої українськомовні друзі, які живуть у вщерть зрусифікованих містах України. Та ще День рідної мови...

Безперечно найкращим і найлегшим варіантом навчання дітей української мови є проживання в місці/місті (або переїзд туди), де засобом спілкування є українська мова. Втім, зі збільшенням інтенсивності міграцій, а світ стає щораз більш динамічним, хочемо ми того чи не хочемо, нам доводиться жити на території, в якій мова довкілля може бути відмінною від материнської мови.

То як же виховати дітей українськомовними в іншомовному довкіллі?

Проживаючи в чужому мовному довкіллі переважна більшість людей не схильна опиратися тиску середовища. Це, зокрема, демонструють українці в зрусифікованих містах України, та і кругом за межами України. Вони просто переходять на домінуючу там мову. В той же час є батьки, які з різних міркувань вважають, що добре було б зберегти свою батьківську мову і передати її дітям. Вони дбають про розвиток своїх дітей, про розвиток їхнього мозку, про формування їх самосвідомості, впливають на їхню самоідентифікацію. Часто зустрічаю в Канаді батьків, які хвилюються, що їхні діти будуть недостатньо добре знати англійську мову, тому з самого дитинства намагаються навчити своїх дітей, хоч і поганої, але англійської мови. Хочу таких батьків заспокоїти, що і без вашої допомоги діти, які виростають в іншомовному довкіллі, вивчать мову довкілля досконало. Хіба що успадкують від вас ваші ж помилки в цій мові.

Однак, я помітив цікаву особливіть: незважаючи на те, що у нас вдома мовою спілкування є мова українська, а у школі – французька, діти ніколи не закидають у своєму спілкування французьких слів, чи фраз, зате англійські слова і навіть фрази – однозначно так, оскільки мова довкілля англійська. Тому я хочу розвіяти марні мрії іншомовних батьків, які надіються, що коли дитина в Україні буде ходити в українську школу (а по факту російськомовну всередині) – вона буде українською мовою говорити. У більшості випадків не буде, якщо ви не знайдете середовища, де та дитина зможе вправлятися у вживанні української мови. Інакше ця мова – мертвий теоретичний багаж.

Крім того, слід взяти до уваги, що одномовним людям взагалі дуже важко вивчати будь-які мови, навіть ту єдину, яку вони знають. Але тим, хто знає принаймні дві, всі інші при вивченні даються значно легше, про що існує безліч наукових підтверджень у педагогічній літературі. Один з найяскравіших (можна сказати хрестоматійних) прикладів є пропедевтичний вплив вивчення мови Есперанто на успішність вивчення інших мов.

Моїх українськомовних друзів цікавить, що ж треба робити, щоб дитина отримала навички сприймання, розуміння, і говоріння саме українською мовою? Нижче я подаю свій власний досвід навчання і виховання, який я застосовував щодо моїх дітей, проживаючи в Канаді.

1. Перш за все (і це чи не найважливіше) мовою спілкування в сім’ї має бути мова українська! Хоча існують поодинокі приклади сімей, в яких лише одна людина була українськомовною і навчання дітей виявилося успішним. Ця людина чітко слідувала правилу: в обов’язковому порядку говорити з дитиною лише своєю мовою, дитина від цієї людини чула лише ту мову, яку той член сім’ї хотів навчити дитину. Але ці приклади, скоріше із серії вийнятків.

2. Є дослідження, які показують, що дитина ще навіть в материнському лоні чує звуки і доцільно навіть ще до народження дитині співати українські пісні, говорити до неї, бо дитина хоча мови і не розуміє, але чує її мелодику, сприймає емоції, інтонацію. І так треба продовжувати робити і після народження дитини. Присипляючи дитину їй треба співати українські колискові, чи будь-які інші спокійні пісні. Це один з перших контактів дитини з мовою.

3. Велике значення для дитини відіграють аудіо візуальні засоби. Так дитина дуже добре засвоює мову, коли дивиться дитячі мультфільми. Особисто я відшуковував і записував їх на DVD та демонстрував дитині. У мене вдома в дитинстві радіоприймач завжди був налаштований на першу програму Варшавського Радіо. Тому я польську мову розумію значно краще, ніж я розумію англійську навіть після 10 років проживання в Канаді. У мене є також приклад того, як дитина моїх знайомих ще в Україні досить добре засвоїла англійську мову переглядаючи через супутникову антену виключно мультфільми англійською мовою. А якщо дитина буде дивитися російські мультфільми, то ви не дивуйтеся, що вона цією мовою і буде говорити.

4. Дуже важливо щовечора перед сном читати дитині українські казки чи дитячі книжки. Цю ідею колись мені подала моя співробітниця. І з того часу я всім своїм дітям традиційно перед сном читав і читаю книжки. Так, наприклад, я дітям прочитав всі сім томів Гаррі Поттера. Сучасні наукові дослідження показують позитивний вплив такого читання на розвиток мозку і уяви дитини, на засвоєння нових слів, особливо коли дитина ще не вміє читати сама.

5. Добре розвиває мову прослуховування і вивчення українських пісень. Це відомий метод, який також дуже допомагає поправити вимову і навіть виправити заїкання.

6. Одним з найважливіших факторів, який сприяє розвитку розмовних навиків дітей є зустрічі з українськомовними однолітками. Наприклад, ми маємо декілька українськомовних родин з дітьми-ровесниками. З ними ми зустрічаємося, проводимо вільний час, святкуємо дні народження, відвідуємо фестивалі та концерти, катаємося на велосипедах, самокатах, ковзанах чи лижах, плаваємо в озерах чи басейнах, збираємо на фермах полуниці, черешні чи чорниці, спільно подорожуємо по Канаді і навіть за її межами. У цей час діти мають можливість здружуватися, набувати навичок спілкування.

7. Безумовно позитивно впливає на розвиток мовлення дитини український суботній дитячий садок і українська суботня школа. В той же час надіятися та те, що за один раз на тиждень навчання дитина вільно заговорить українською мовою, це самому себе дурити. У нас в діаспорі майже однаковий акцент робиться на формування в учнів відчуття приналежності до українства і на навчання української мови. У школі відбуваються святкування релігійних і державних українських свят, відзначаються важливі дати в історії України. І я вважаю, що це правильно, тому що національне виховання є надзвичайно важливим фактором, особливо в діаспорі, тому коли є відчуття приналежності до української нації, тоді в людини є більше мотивації ходити в школу, не кидати її, поглиблювати свою українську мову навіть самотужки, читати українськомовну літературу, навіть навчати молодших братиків і сестричок читанню українською мовою, та самим читати їм книжечки.

8. Належнісь до українськомовної спільноти, усвідомлення, що не тільки батьки розмовляють українською також є суттєвим фактором. Так для цього у діаспорі постійно організовуються українськомовні фестивалі. Найбільший у Північній і Південній Америці український фестиваль відбувається щорічно в Торонто, крім того такі фестивалі відбуваються й у інших містах і, як правило, у інший час, щоб українськомовні мешканці Канади і США з інших міст могли його відвідати. Крім того широко в діаспорі святкується День Незалежності України. Найчастіше у діаспорі осередками життя української громади є українські церкви, які сім’ї відвідують на релігійні свята та у неділю. Старшій дитині також можна відкрити дитячий рахунок в українській кредитовій спілці, де з дитиною також будуть розмовляти українською мовою. Українська діаспора часто організовує сеанси преглядів українських фільмів у кінотеатрах. При цьому можуть відбуватися зустрічі з акторами та керівництвом кінокартини. Так само, наприклад, в Торонто є багато українськомовних виконавців, тому батькі і діти ходять на концерти, як своїх українськомовних співаків-канадців, так і тих українськомовних співаків, які приїжджають з України.

9. Один з найбільш дієвих методів навчання і закріплення навичок спілкування українською мовою є відсилання дітей на канікули в Україну до українськомовної родини, чи приїзд носіїв української мови (бабусі, дідуся, інших родичів) в гості. Тоді дитина відчуває переваги знання української мови, оскільки іншою мовою з родиною порозумітися скоріше всього не вдасться.

10. Участь у дитячих і молодіжних українських організаціях "Пласт", СУМ, і т.д. також дуже позитивно впливає на засвоєння української мови. Діти найбільше люблять літні табори, які організовують ці організації. Там вони спілкуються українською мовою, слухають сучасні українські пісні і мелодії, які там звучать майже постійно, співають їх, під них і танцюють.

11. Не останнє значення для вивчення мови є засвоєння навичок читання та писання українською мовою. На щастя у нас майже фонетична система запису мови, тому навчити читати українською мовою, на мій погляд, значно легше, ніж навчити читати  нефонетичними мовами. Я завжди добивався того, щоб моя дитина вміла читати українською на рік раніше, ніж вона піде в неукраїнську школу. Я сам робив кубики і створив з десяток брошур-читанок, читаючи які кожна дитина навчилися читати. Так моя найменша доня пішла в перший клас української школи вміючи читати вже в 4 роки. Перші книжечки також зробив я, заклеївши англійські тексти українськими. Тепер і в Україні вже нарешті почали друкувати книги для читачів, які лише починають формувати навички читання. У таких книжках по 4-5 слів крупним шрифтом на сторінку. Добре мати вдома підбірку дитячої літератури, щоб дитина пробувала читати українською мовою. На то вона має в запасі цілий рік, поки не навчиться читати досить добре іншими мовами.

12. Позитивно на дітей впливають також бесіди на теми, які добре знають батьки, зокрема, про свою роботу, професію, хобі, а також розповіді про різні події української історії. Так, наприклад, запалюванні Свічки Пам’яті до роковин Голодомору. Відвідування українських пам’ятників і меморіалів, і приурочені до цього сімейні перегляди фільмів.

13. Додатковим позитивним фактором для розвитку української мови є участь дітей у різних українськомовних гуртках. Для прикладу в Торонто є українськомовна академія мистецтва, де люди вчаться малювати, є різні ансамблі українського танцю та української пісні, є спортивні секції, зокрема карате, де також звучить українська мова. А особливо позитивний вплив на мовлення має участь в українськомовній театральній студії. Талановиті керівники студії створюють абсолютно унікальні сценарії за мотивами відомих казок, де ролі розписуються безпосередньо під дітей-артистів, а тексти українських народних чи популярних пісень змінюють свій вигляд відповідно до потреб вистави.

Мене не раз запитують мої друзі, як мені вдається утримувати дітей в українськомовному полі, і чи не хочуть діти відмовитися від вивчення української мови?

А відповідь тут проста: діти просто ростуть в цій рутині/системі і сприймають це, як належне. Крім того, поряд в класі французької школи, яку мої діти відвідують, навчаються діти, які в сім'ях розмовляють або іспанською, або португальською, або тамільською, чи якоюсь ще. Торонто – місто емігрантів і більшість людей намагаються зберегти свою материнську мову. Може, коли б вони жили біля одномовних, то б питання виникали частіше, а так тут всі такі і мої діти нічуть не унікальні.

А крім того вони бачать і практичну користь від вивчення української мови. У них є можливість дивитися, наприклад, чудові європейські фільми в українському дубляжі. І коли тільки починають читати, то українською мовою вони читають найкраще.

Я погрішив би проти правди, коли б не звернув увагу на такий нюанс, який зіграв на користь української мови: мої діти пішли не в англомовну школу (провінція Онтаріо англомовна і всі на вулицях розмовляють англійською), а у франкомовну. У цій школі пони почали вивчати зовсім невідому їм мову французьку, а не вдосконалювати мову оточення, яку вони чують кругом поза домом – англійську. З огляду на це, ні англійська, ні французька мови для моїх дітей не перебрали на себе функцію головного комунікатора.

На мою думку, вищеперелічені методи, які використовуються в діаспорі цілком можливо застостосувати і в зрусифікованих містах України. В той же час я цілком усвідомлюю, що канадське і українське суспільство дуже відрізняються рівнем толерантності. В Канаді люди толерантні до відмінностей між людьми і зокрема до чужої мови. В Україні ж люди в більшості нетерпимі до людей інших, які розмовляють мовами відмінними від російської, а особливо українською. В Україні існує чітко виражений російськомовний колоніальний шовінізм щодо українськомовних співгромадян...

А втім, дорогу здолає той, хто йде!

Успіхів ВАМ і ВАШИМ дітям, українськомовці!

Міролюбівим саатєчєствєннікам присвячується

100 років тому частина українців повірила Московії і вирішила замиритися з нею.

Що було потім, всі ми чудово пам’ятаємо. Декілька голодоморів. Вистріляне духовенство і інтелігенція. Знищені провідники нації.

Але одну важливу річ ми не дуже й згадуємо.

Ці міролюбівиє тоді ще співвітчизники були спочатку кинуті на війну з Польщею, потім з Фінляндією, ну а потім вже й з Німеччиною...

Міролюбівиє соотєчествєннікі сьогодення наступають на ті самі граблі столітньої давності. Їм війна на Донбасі надоїла і єдиним виходом виглядає замирення з Московією, падіння під неї.

Не важко повангувати, що через якийсь десяток років такого падіння діти теперішніх миролюбців, або й вони самі, зі зброєю в руках в якості гарматного м’яса будуть приєднувати Європу до наймирнішого у світі Євразійського Союзу, творячи нову реальність від Магадану до Ліссабону...

Граблі - наш улюблений народний сільськогосподарський реманент, який перекочував з поля в усі сфери нашого життя...

Сміливо наступаймо!

Допоможемо Мордору!

Найбільшим ворогом Мордору є українство. Воно дуже заважає стати «єдіним народам» з московитами населенню України.

Тому це українство треба знищити!

І як же це зробити? Дуже просто. Не римляни його винайшли, але застосовували успішно: Divide et impera. Розділяй і володарюй.

Метод досконало відпрацьований впродовж усього існування СРСР. Удар тоді спрямовувався на опори українства: українців Західної України і українців діаспори. Їх ярликували, обзивали українськими буржуазними націоналістами, мазепинцями, петлюрівцями, бендерівцями. Зневагу і ненависть до них культивували і плекали впродовж всього часу існування радянської влади.

Здавалося, що ті часи безповоротно минули...

Але ж ні, тепер з'явилися новітні продовжувачі тієї імперської справи. Корисні дурачки. Розколоти українство можна руками самих українців, відшувавши у своїх рядах недоукраїнців і зрадників. І хто ж тепер у нас вони? А хто ж – українська діаспора!

Справа Сталіна живе і перемагає!

Вітаю вас, істинні українці, з цією перемогою!

Над собою...

Чи готові ми зняти рожеві окуляри?

Хотілося б зняти рожеві окуляри з благодушних українськофілів, які все ще наївно вважають, що їх зрусифіковані співвітчизники раптом прозріють, усвідомлять і повернуться в українство.

Тому доведеться їх розчарувати. Історія нагадує, що новонавернені чи то в нову релігію, чи то в нову культуру з особливим завзяттям нищать свої колишні материнські. Згадаймо саксів, які довго противилися християнізації, зате потім вогнем і мечем християнізували своїх же родичів і сусідів. Так само і обрусілі інородці, про яких ще Лєнін казав: «відомо, що обрусілі інородці завжди пересолюють в частині істинно російського настрою».

Можна зробити таке припущення, що ці люди відчувають, що насправді вони – зрадники і це їх мучить. І муки ці закінчаться тоді, коли навколо них остаточно закріпиться їх нова релігія чи культура. І всі навколо будуть такими ж, як і вони, тоді їм ніхто нічого не закине.

Не раз чую сентенції на кшталт: то хай же в Україні залишається мовний статус-кво. Але популяризатори такої точки зору не розуміють, що обрусілі українці-малороси не можуть і не зможуть змиритися з недовершеністю трансформації саме через цю свою психологічну проблему: поки існує останній українськомовний українець, доти вони будуть відчувати неспокій, а значить будуть робити все можливе і неможливе, щоб процес русифікації України завершився остаточно і безповоротно...

Соборність. Для чого вона потрібна

Як відомо, українська соборність - це збирання українських етнічних земель в єдину державу. Переважна більшість українців зовсім не усвідомлюють смисл і завдання соборності, а переносять практику московської імперської експансії на український грунт. Імперська ідея - в приростанні будь-якими територіями. Соборна ж ідея - у возз'єднанні з територіями, на яких живуть люди тієї самої культури.

Тому, варто усвідомити для чого це українське соборне возз'єднання задумувалося.

Його основним смислом було те, щоб люди української культури вийшли з чужого культурного середовища і приєдналися до рідного, могли спокійно жити і розвиватися, не відчуваючи тиску інших культур. Щоб могли зберігати свої українські національні традиції і звичаї, шанувати свою українську історію і своїх власних національних героїв. Щоб могли, зокрема, вільно розмовляти своєю рідною українською мовою, дивитися фільми і телебачення своєю рідною українською мовою, слухати радіо, читати книги, газети, журнали своєю рідною українською мовою, звертатися своєю рідною українською мовою до органів влади і отримувати нею ж відповідь, отримувати послуги у магазинах і різних сервісних службах своєю рідною українською мовою...

На превеликий жаль, зараз у самій Україні в дуже багатьох місцях, а особливо у великих містах, те українське культурне середовище фактично зникло і українець в Україні знаходиться під непомірним пресом російської культури.

Буває чуються просторікування українських "ізичних націоналістів": "Ми єщьо присоєдінім Кубань, Таганрог, Бєлгарад і прочєє. Ето наши тєріторіі". Ці висловлюванняне не мають жодного відношення до соборності, тому що там вже немає ніякої української культури. Та і самі ці "націоналісти" ніякого стосунку до цієї культури не мають, оскільки у них відсутній найважливіший елемент українства - мова.

Нацистська Німеччина також починала з ідеї соборності поглинаючи сусідні німецькомовні території: анексія Судетів, аншлюс з Австрією...

Теперішня Росія саме зараз демонструє всьому світу реалізацію ідеї російської соборності: там где русскій язик, там Расєя. Так вона прийшла в Крим, так вона прийшла на Донбас і так само вона буде йти далі, поступово включаючи і інші російські культурні території, зокрема ті, де зникла культура українська. В авангарді завжди ідуть російська мова і російська православна церква, а потім приходять "зелені чоловічки". Ну, а далі апетит з їдою прибуває, що ми вже проходили на німецькому прикладі.

Ці прописні істини доцільно було б знати як прихильникам української соборності, так і просто небайдужим українцям...