Суржик

       Чи не щороку в США, Канаді, Великобританії та і у багатьох інших країнах світу видаються тлумачні словники англійської чи інших мов. Виникає резонне питання: а для чого це робити щороку? Видали гарний словник і можна користуватися сотню-другу років. Та насправді, мова – живий організм. Вона змінюється. За рік, зокрема, в англійській мові, з’являються сотні, а то і тисячі нових слів. Тлумачний словник для того й потрібний, щоб людина, яка вперше почула нове слово чи натрапила на нього в тексті відшукала його значення і зрозуміла, яку інформацію хотів донести автор книги до читача, журналіст до слухача чи глядача, а чи просто перехожий на вулиці до свого співрозмовника.

       Тепер уявімо собі, коли в Україну попадає іноземець, який по тій чи іншій причині вивчив українську мову і захотів поспілкуватися на вулицях міст. Відразу ж відкинемо той фактор, що більшість відповідей він отримає російською мовою, так як російськомовні, незважаючи на задекларовану двомовність на запитання українською, відповідати українською не будуть. Але уявімо, що в кінці кінців він таки почне розмовляти з кимось українською. Можна легко передбачити, що співрозмовник буде відповідати йому суржиком (часом діалектною мовою), а іноземець з суржиком не знайомий.

        Тут дехто може заявити, що для розуміння суржика достатньо знати ще й російську, але це не зовсім так. Без сумніву, ряд слів можна знайти в російському тлумачному словнику, якщо їх правопис відповідає нормам російської мови (треба ще і цей правипис знати), наприклад, вообще, жизнь, поразило, настоящий. Але ряд слів таких, зокрема, як канєшно, січас, пошуткувать, невдобно, больний, нада - не є нормою і в російській мові. Треба віддати належне креативним українцям, які в Інтернеті вже помістили декілька онлайн словників суржика.

        Знаючи цю ситуацію з українською мовою в Україні, мені декілька разів доводилося готувати представників діаспори до поїздки в Україну і знайомити їх з суржком та нецензурною лексикою. В той же час більшість ентузіастів, які вивчали українську мову за кордоном і їхали в Україну з такими нюансами, як правило, були не обізнані. Ще ті, хто попали на Західну Україну, виявилися трохи у кращому становищі; через невеликий проміжок часу вони вивчили українську мову, хоча можливо і з діалектизмами. В набагато гіршому становища опинилися ті, хто потрапили на схід: вони зіткнулися з усім, описаним вище.        

          Важко сформулювати рекомендації щодо вирішення цієї ситуації, хоча один з напрямків її розв’язання може бути, наприклад, наповнення українських словників не тільки діалектизмами, а і суржиком. Хоча, з іншого боку, такий підхід, можливо, буде вести до консервації цього стану в мові і надалі.

     Значно більш раціональним мав би бути підхід - створення повністю україномовного телевізійного каналу (без двомовності/мовної шизофренії/квот), щоб не сприяти виникненню нових слів-покручів, які будуть поповнювати і без того достатньо великий словник суржика. Іноземці та представники діаспори, які б мали на меті вивчення чи вдосконалення в українській мові могли б його використовувати для покращення мовних навичок, тому що існуючі телевізійні канали, на жаль, використовувати з такою метою практично неможливо: зараз український контент на центральних каналах в Україні нижче 25 відсотків, а в Новорічну ніч 2016 року взагалі встановив рекорд – лише 4%.