З проголошенням Україною незалежності я дуже толерантно ставився до російськомовних і навіть подумував про те, що всі нації і народності могли б жити абсолютно дружно, розвиваючи свою культуру. Приклади такого співжиття націй в тому чи іншому наближенні існують.
Зараз я проживаю в Канаді. Тут дві державні мови: французька і англійська. Давайте вгадаємо з першого разу, хто має пріоритет при працевлаштуванні, той хто володіє тільки однією мовою чи багатьма мовами? Однозначно багатьма. Недавно зустрів українку, яка розказала свою історію, що приїхавши в Канаду в Міссіссагу (сусіднє місто коло Торонто), за пару днів знайшла роботу, при своїй недосконалій англійській мові, бо потрібен був працівник, який може розмовляти українською, російською і польською. Часто заходячи в магазини чи банки, можна побачити на одежі працівників бейджики чи значки, які показують, якими мовами людина володіє. Це дуже допомагає відвідувачам обрати саме того працівника, який може розмовляти з тобою тою мовою, якою людині найзручніше спілкуватися і якісно тебе обслужити. В той же час в будь-якій установі, яка обслуговує людей з клієнтом завжди зможуть поговорити державною мовою тої провінції чи території в якій знаходиться ця установа: у Квебеку — французькою, в Онтаріо — англійською. Але у всіх установах, які підпорядковуються центральним органам влади Канади чи у Квебеку, чи то в Онтаріо з вами завжди поговорять і французькою, і англійською.
Що ж ми маємо в Україні? В Україні державна мова одна – українська. А скільки виникає проблем з тим, що магазини відмовляються обслуговувати своїх клієнтів державною!!! мовою. Всі ці люди, які відмовляються обслуговувати українською, до речі, вивчали її у школі. Але вони не хочуть розмовляти українською мовою насправді не тому, що вони її зовсім не знають, а тому, що вони діти колонізатоів, креоли чи колаборанти креолів. А українці для них — це тубільці, яких можна зневажати і навіть гнобити. Я пригадую фільми мого дитинства про американських індійців. Коли якийсь індієць появлявся у місті, то жителі міста до нього ставилися, як до недолюдини, не говорячи вже навіть про гідне обслуговування в тому ж салуні. Нічого не нагадує? Як україномовних обслуговують в Україні?
І це ставлення до україномовних як до тубільців перекочовує з України і в Канаду. Нові емігранти в більшості випадків українською вже не розмовляють. Незважаючи навіть на те, що я від них в два рази старший, вони у переважній більшості випадків на українську не переходять, хоча ввічлива людина мала би так себе поводити. Брак культури? Чи все таки зверхність щодо тубільця? У нас знайшли обтічну форму “і так поймут”, але насправді це типовий расизм. Росія, а в минулому Московія, Московський улус - прямий і безпосередній продовжувач справи монголо-татарської держави Золотой Орди. І що з того, що у нас колір шкіри однаковий? Українці-европеоїди під московитами-монголоїдами пробули майже чотири сотні років, пережили понад 400 заборон на користування своєю мовою. І зараз цей расовий тиск продовжують чинити вже діти колонізаторів і їх колаборанти: хруні і кочубеї.
А тепер давайте спитаємо себе, якщо людина повсюдно зустрічає таке расистське ставлення, що відбувається з її толерантністю? Середньовічний англійський поет Джефрі Чосер відомий своїм крилатим висловом: “Let sleeping dog lie”, аналогом якого є українська приказка “ не буди лиха, доки спить тихо”. Для чого будити це лихо? Важко сказати два слова українською? Важко! Зверхність, гонор.
За 200 років до нашої ери Публій Теренцій Афр сказав "Homo sum, humani nihil a me alienum puto", що значить: “Я — людина, тому ніщо людське мені не чуже”. І ми україномовці, як і будь-які інші люди, хочемо визнання наших людських прав. Ми відстоювали, відстоюємо і будем більш рішуче відстоювати свої мовні права.
Немає коментарів:
Дописати коментар