«Tempŏra mutantur et nos mutamur in illіs», - казали латиняни. Що значить: «Часи змінюються і ми змінюємося
разом з ними».
Часи змінилися і усвідомлення
соборності для українців мало би також радикально змінитися! Але ж не
змінилося! Як так? Та це не тема цього поста, я пояснив це в раніших.
Так самісінько і Володимир
Висоцький: він для мене і для моїх однолітків був живим протестом і
викривальником недоліків совєцького ладу. Так було. Але зараз його роль
для незалежної України стала кардинально іншою.
Спробуємо з цим розібратися:
По перше,
слухаючи його ми повертаємося до совкової музичної культури, типу «стариє пєсні
о главном», і ця культура сама по собі є ностальгічною совковою скрєпою про «прєкрасноє
прошлоє».
По друге, він
співав російською мовою, а російська мова сама по собі є самою головною імперською
скрєпою, а зараз ще й мовою агресора.
По третє, у
Висоцького багато пісень про Велику Вітчизняну війну (хоча насправді це просто
вихоплений часовий відрізок із ІІ Світової війни), які підживляють совєцько-російський
міф про справедливу визвольну війну, хоча це була війна двох диктаторів –
совєцько-російська скрепа. На зміну німецько-нацистським окупантам знову
прийшли російсько-комуністичні.
По четверте,
знаючи, що він в піснях критикував тодішню реальність, у молоді, яка нічого не
знає про совєцькі часи, складається хибне враження, що в ті часи було відносно демократичне
суспільство і критика була звичайним явищем. Це робить знову совєцький період
привабливим і бажаним – совкова скрєпа. А насправді, лише йому це дозволялося.
Українці б за таке зразу ж відправлялися в Сибір.
По п’яте, його
персонаж з кінематографу Глєб Жиглов героїзує початки побудови Совєцької
держави. А це чи не найбільш кривавий період історії – совково-революційна
скрєпа. Вже краще дивиться «Жила́-била́ одна́ ба́ба» Андрєя Смірнова з Алєксєєм Сєребряковим в
головній ролі, та і то лиш для тих хто цікавиться історією і хоче собі уявити,
як це було насправді.
По шосте, у 2010 році було проведено опитування серед росіян «кумир
ХХ століття» і Висоцький зайняв друге місце після Гагаріна. Якщо українець визнає
Висоцького кумиром, то він зрівнюється з росіянами: спільний герой – очевидна імперська
скрєпа. Це і Путін чудово розуміє, тому саме в ці дні він і відвідує його музей .
Як на мене, найкраще
про Висоцького сказав Сергій Кропива: «"Дисидент" Висоцький прекрасно
вписався в сучасний православно-чекістський пантеон, бо ще раніше, за свого
життя, убгав у свою творчість і примирив усі антиномії русского міра, який
постійно міняє личини, але не міняє своєї антилюдської природи. Він оспівав
росію червону і білу, петровську й допетровську, безбожну й православну,
кримінальну й законопослушну, п'яну і тверезу; він найактивнішим чином
докладався до створення культу ВОВ, який нині є стрижнем експансіоністської
політики РФ - черниє бушлати нє вєрнулісь із боя, штоб солнце взошло на
вастокє, штоб салдати группи центр нє тапталі нємєцкім сапагом укрАінскую зємлю
(іш чаво удумалі) - тому його любили і комуняки й біляки, і зеки і вертухаї, і
фронтовики й тилові щурі, і чекісти й дисиденти, і антисеміти й російські
євреї, і прораби й доценти з кандидатами... Він своєю творчістю обійняв і
об'єднав увесь русскій мір, створив для нього універсальну "точку зборки",
щоб він не розлітався "вдризґ".
Не наш це
кумир, не наш…»
І на довершення.
Кажуть:
«Щó ви боретеся з мертвим?»
А ви не звернули
увагу, що з Бендерою боролися за його життя, боролися і після смерті. А зараз
ще сильніше, ніж навіть коли він був живий. Причому зараз вже не тільки Росія,
а й Польща, і можливо увесь Євросоюз підключиться…
Думайте!
Немає коментарів:
Дописати коментар