Чи готові ми зняти рожеві окуляри?

Хотілося б зняти рожеві окуляри з благодушних українськофілів, які все ще наївно вважають, що їх зрусифіковані співвітчизники раптом прозріють, усвідомлять і повернуться в українство.

Тому доведеться їх розчарувати. Історія нагадує, що новонавернені чи то в нову релігію, чи то в нову культуру з особливим завзяттям нищать свої колишні материнські. Згадаймо саксів, які довго противилися християнізації, зате потім вогнем і мечем християнізували своїх же родичів і сусідів. Так само і обрусілі інородці, про яких ще Лєнін казав: «відомо, що обрусілі інородці завжди пересолюють в частині істинно російського настрою».

Можна зробити таке припущення, що ці люди відчувають, що насправді вони – зрадники і це їх мучить. І муки ці закінчаться тоді, коли навколо них остаточно закріпиться їх нова релігія чи культура. І всі навколо будуть такими ж, як і вони, тоді їм ніхто нічого не закине.

Не раз чую сентенції на кшталт: то хай же в Україні залишається мовний статус-кво. Але популяризатори такої точки зору не розуміють, що обрусілі українці-малороси не можуть і не зможуть змиритися з недовершеністю трансформації саме через цю свою психологічну проблему: поки існує останній українськомовний українець, доти вони будуть відчувати неспокій, а значить будуть робити все можливе і неможливе, щоб процес русифікації України завершився остаточно і безповоротно...

Соборність. Для чого вона потрібна

Як відомо, українська соборність - це збирання українських етнічних земель в єдину державу. Переважна більшість українців зовсім не усвідомлюють смисл і завдання соборності, а переносять практику московської імперської експансії на український грунт. Імперська ідея - в приростанні будь-якими територіями. Соборна ж ідея - у возз'єднанні з територіями, на яких живуть люди тієї самої культури.

Тому, варто усвідомити для чого це українське соборне возз'єднання задумувалося.

Його основним смислом було те, щоб люди української культури вийшли з чужого культурного середовища і приєдналися до рідного, могли спокійно жити і розвиватися, не відчуваючи тиску інших культур. Щоб могли зберігати свої українські національні традиції і звичаї, шанувати свою українську історію і своїх власних національних героїв. Щоб могли, зокрема, вільно розмовляти своєю рідною українською мовою, дивитися фільми і телебачення своєю рідною українською мовою, слухати радіо, читати книги, газети, журнали своєю рідною українською мовою, звертатися своєю рідною українською мовою до органів влади і отримувати нею ж відповідь, отримувати послуги у магазинах і різних сервісних службах своєю рідною українською мовою...

На превеликий жаль, зараз у самій Україні в дуже багатьох місцях, а особливо у великих містах, те українське культурне середовище фактично зникло і українець в Україні знаходиться під непомірним пресом російської культури.

Буває чуються просторікування українських "ізичних націоналістів": "Ми єщьо присоєдінім Кубань, Таганрог, Бєлгарад і прочєє. Ето наши тєріторіі". Ці висловлюванняне не мають жодного відношення до соборності, тому що там вже немає ніякої української культури. Та і самі ці "націоналісти" ніякого стосунку до цієї культури не мають, оскільки у них відсутній найважливіший елемент українства - мова.

Нацистська Німеччина також починала з ідеї соборності поглинаючи сусідні німецькомовні території: анексія Судетів, аншлюс з Австрією...

Теперішня Росія саме зараз демонструє всьому світу реалізацію ідеї російської соборності: там где русскій язик, там Расєя. Так вона прийшла в Крим, так вона прийшла на Донбас і так само вона буде йти далі, поступово включаючи і інші російські культурні території, зокрема ті, де зникла культура українська. В авангарді завжди ідуть російська мова і російська православна церква, а потім приходять "зелені чоловічки". Ну, а далі апетит з їдою прибуває, що ми вже проходили на німецькому прикладі.

Ці прописні істини доцільно було б знати як прихильникам української соборності, так і просто небайдужим українцям...

"А за що ми тоді воюєм?" (В.Черчілль)

Під час Другої світової війни прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відмовився від пропозиції одного з міністрів скоротити витрати на культуру заради оборони. "А за що ми тоді воюємо?" – сказав Черчилль. Він чудово розумів, що саме культура відрізняє нації і саме її треба захищати.

А за що ж воюємо ми?

Вєдь русскім-та ізиком абщаємся. І в соцмережах ізиком.

А якщо хтось і московською не розмовляє, то пише все одно масковскім пєтровскім гражданскім шріфтом. А ми: кирилиця, кирилиця. Почитаєте Слово о полку Ігоревім в оригіналі. Хочу бачити, як ви ту справжню кирилицю втнете...

У церкву ходимо православну, та ще й половина церков належить Московському Патріархату. Так істаріческі слажилась...

Календар церковний, що в Росії, то і в нас. Наша традиція. Не вступимося ніколи. А нам яка різниця, що світ за іншим каленарем живе. Тут головне від єдиновірців не відірватися би.

Дєєд Маароз і Снєгурчка, Нвагоодняя Йолка. Крім Росії мабуть більш ніде немає новрічної ялинки. Є Різдвяна. А у нас і в Московії нвагодняя. Як же їй у нас та не бути?...

Женскій праазнік Ваасьмоє Марта. Ооо, не чіпай. Міжнародний день. Щупальці Московія у всі країни світу запустила...

Днь Паабєди – дєдиваєвалі. Ага, один окупант замінив іншого загарбника. Ваєвать та ваєвалі, а потім контрольний голодоморчик організавалі. Селяни ще років 20 паспортів не мали. Мільйони політвязнів в таборах. Ваєвааалііі. Жукава благадєтєля вєрнуть!!! А за ним і Сталіна, мабуть...

Русскій шаансончк пааслушать і паапсу. Не сиділи, але проймає. Дуууже чуттєві пісні...

Русскіє фільми і сєріальчікі, починаючи зі «С льогкім Парам» і закінчуючи «Сватамі». Но вєдь весела же. Ось так і сміємося всі 6 років війни...

Дик, чьо ваюєм-та: ВСЬО ЖЕ У НАС АДІНАКАВАЄ-ТА...

Ну і Путін так думає...

Ну і наш президент мабуть також. Он скоро русскоізичний канал телебачення збирається створити...

При тому, що українськомовного немає жодного...

У пошуках нового господаря...

Я не даремно закинув декілька днів назад на свою сторінку у Фейсбуку нотатку - «Раб, який звільнився не сам, але свобода була йому дарована кимось, не знає, що йому робити. Він буде або сумувати за колишнім рабством, або шукати собі нового господаря» (Абульфаз Ельчибей).

Справа в тому, що нам українцям у 1991 році свободу подали на тарілочці з блакитною облямівочкою. Так, наші попередники УСС, УГА, УПА, ОУН боролися, були учасниками визвольних змангань. Вони були, але не ми.

У 1991 році несподівано ні для кого Україна звільнилася з-під прямого колоніального правління Росії. Місцеві колонізатори і їх колаборанти, перелякані приходом до влади в Росії непередбачуваного і більш демократичного Єльцина, дали наказ по своїй вертикалі на побудову незалежної Укрáіни, у якій їм би зручно і вільно жилося. Референдум у грудні 1991 року показав, що 91 відсоток мешканців України проголосував за незалежність, в той час коли ще у березні того ж року більшість хотіла жити в оновленому Союзі. Ось, що значить безумовне виконання наказу комуністичної партії...

І тому народ, якому свобода звалилася, як сніг на голову, навіть не знає, як нею розпорядитися. Оскільки вимріяною та незалежність була лише для якихось чи не 10 відсотків населення, а зараз мені не відомо скільки ще їх залишилося, увесь інший загал чекає чи то чуда, чи то нового месію, чи то нового господаря.

А як добре було в рабстві... Може знову туди?

Українськомовні школи українізують дітей. Міф чи реальність?

За даними соціологів батьки з дітьми в день спілкуються від 10 до 30 хвилин, а значить суттєвого впливу на мову дитини це спілкування чинити не може...

Мені завжди здавалося, що до якої школи дитина ходить, тією мовою вона і говорить. Тому що саме у школі дитина проводить третину часу доби. Ну третину часу вона ще спить. А інша третина – це вільний час: телевізор, гуртки, ігри на майданчику, etc.

Приїхавши в Канаду у англомовну провінцію Онтаріо я вирішив віддати дітей до французької школи, щоб вони потім не кивали на «челюсть», яка не може вимовляти французьких слів, як це частенько трапляється з нашими моноізичними співвітчизниками.

Ми вдома розмовляємо українською. І... що дивно ... мої діти ще й разу не закинули жодного слова і жодного речення французькою. Тим більше ніколи не розмовляють нею між собою. Цікаво? Правда?

Але вони закидають - ... англійські фрази і слова. І навіть часом говорять між собою англійською, якщо не знають, як висловити бажане українською.

І тепер нарешті я починаю розуміти, чому навіть ходячи в українську школу українські діти не говорять українською. Бо майже всі діти в класі і вчителі поза уроками, де власне і відбувається комунікація - говорять російською...

Насправді для того, щоб дитина розмовляла українською треба, щоб було українськомовне середовище. І лише у цьому середовищі дитина зможе сформувати навик українськомовної комунікації. Їй має бути десь потрібно використати знання української мови і саме в процесі застосування виробиться цей навик розмови. Не даремно ж в Канаді при навчанні емігрантів поряд з навиками читання, писання, сприймання на слух вирізняють ще і навик говоріння або комунікації. І для цього створені спеціальні курси для розвитку комунікативних здібностей.

Тому, якщо немає українськомовного середовища в суспільстві, то такий курс українськомовної комунікації треба вводити в школах. Інакше такий навик сам по собі ніяк не розвинеться...

На запитання в заголовку я відповідаю: Міф...

Ви сєбє не прєдставляєтє, сколька випалзла бальних людєй!

Сьогодні мене шляк трафив...

Все було спокійно і буденно. Робив я якісь свої справи, сьогодні вихідний день, і паралельно у фоновому режимі щось тихо мовив youtube. І тут раптом чую: «...как заставіть людей атказацца ат сваєво «високава» званія тітульнай націі»... а на маєш, думаю, хтось там хоче титульну націю посунути, щоб українці забули, що вони українці... І далі «...ва імя таво, штоби сталі равнаправнимі, как била раньше...». Так виявляється ми українськомовні були з ними російськомовними рівноправними! Для всіх однозначно очевидно, що все було заполонене кругом московською мовою. Та ще й до цього часу сильно нічого не змінилося, а гість студії вже хоче повернення до часів коли україномовних аборигенів взагалі мали за ніщо... «...Ета зараза, бацила настолька в’єлась в голаву...» Українство – це виявляється хвороботворна бацила. «... У нас гражданская вайна внутрі общества...», «...Барьба з русскім язиком – ета генацид!...» О-о-о, думаю, ще закон про мову толком і в дію не вступив, а у нього вже геноцид... Ви чули коли небудь, щоб москомовну людину та десь московською мовою не обслужили? Імперці діють на випередження! «...Ви сєбє не прєдставляєтє сколька випалзла бальних людєй!» Це ті, хто хочуть утвердження української мови, розвитку української культури – виявляється «бальниє люді»...

Програма на ZIK називається «Об’єднуємо Україну». Гість програми композитор Владімір Бистряков. І як об’єднати Україну з такими бистряковими? Тому що він ментально – справжнісінький російський імперіаліст і говорить саме в ключі цієї парадигми, що крім вищесказаного підтверджується ще й тамими словами: «Цілеспрямоване вбивство Європи – це справа рук американців», «Трамп – прекрасний господар»...

Як добре, що в багатьох канадців щелепа не одномовна

Сьогодні у п’ятницю, їй Богу, неначе свято якесь. 

Виглядає, що це в Канаді прийняли Закон про «Про забезпечення функціонування української мови як державної». 

В обід заїхали в польський магазин «Старський», що на вулиці Дандас в Місісазі (місто-сусід Торонто). Ковбаси нарізала мила молоденька дівчина: сама запитала, чи можна нас обслужити українською. Нас це приємно здивувало, бо у цьому магазині в усіх продавців написано, якою мовою вони можуть обслуговувати, а у неї не було. Вона роз'яснила, що їй просто ще не встигли на бейджику написати. На хлібі інша продавчиня, дещо старша від попередньої, відповіла нам українською, чому зник з продажу бородінський хліб. На сирі знову ж нас обслужила пані українською, порекомендувавши добрі сири з тих, які були на знижку. І похід у магазин завершився на касі, де і тут дівчина-касирка розмовляла українською мовою і ми перекинулися з нею декількома словами про недільний похід на вибори в Консульство України.

Під кінець дня (а п’ятниця останній день тижневих літніх таборів) діти давали концерт і їм вручали різні нагороди. І, звісно, малюки забажали «відсвяткувати» їх успіхи. Для цього ми подалися у невеличке і затишне «Вірменське Бістро», яке щойно відкрилося недалеко від нашого дому. І, ... о чудо! Шеф-повар і працівниця розмовляли українською і пропонували нам різні страви. Ну звісно ж! Як в цьому бістро та й без борщу з варениками?

Не буду обманювати, кажучи, що це у Канаді так щодня, але при бажанні отримати обслуговування українською тут можна досить легко його знайти і в магазинах, і в ресторанах, і в банках, і в соціальних службах та громадських організаціях. Всюди, де є робота з людьми, вітається, коли працівник знає якомога більше мов, а не лише одну англійську.